ЩЕ́РБИНКА, и, жін. Зменш.-пестл. до щербина. Шлак роз'їв у поді [печі] спочатку невеличку щербинку, яка під впливом розтопленого металу розрослася й стала справжньою ямою (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 9); Гончар не помітив ні її ластовиння, ні синюватих уст, ні тієї щербинки в зубах, що була вірною прикметою зрадливої вдачі (Михайло Стельмах, I, 1962, 301); — Он тобі кобила зуб вибила. — Вона прикрила губкою щербинку, але не зводила очей з нього (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 473).