в означеннях
Тлумачення, значення слова «що»:

ЩО 1, чого, знах. в. що, а після прийм. за, про, через та ін. також віщо, займ.

1. також з підсил. част. ж, б, то, пит. Означає загальне питання про предмет, явище, дію і т. ін. — Що... що таке? .. Що він тобі сказав?.. — обступивши, дівчата Домаху ув один голос випитують (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 18); Що б це сталося з моїми добрими та щирими земляками? Міркую, міркую і гадки не дам (Тарас Шевченко, VI, 1957, 50); — Ой боже наш милосердний! Що то буде? що то буде далі? (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 185); — Скажіть мені: чи не знаєте, бува, Григорія Петровича Проценка? Де він і що з ним?.. (Панас Мирний, III, 1954, 266); Що біліє отам на роздоллі? Чи хмариночка легкая біла Геть по небі гуляє по волі? (Леся Українка, I, 1951, 17); «Що цей сон означає?» біля вішалки у передпокої напружено думав розгублений Павло (Андрій Головко, II, 1957, 490); — Це що, Гервасію? Для чого? — нахилився Аркадій Валеріанович над хусткою. — Торф? (Михайло Стельмах, I, 1962, 347); Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: Шалений! Що зробив ти із своїм життям? (Максим Рильський, Голос, осінь, 1959, 11).
В чім (в чому) річ? див. річ 1; Знаєш що?; Знаєте що? — уживається при поясненні чого-небудь, пропонуванні можливого виходу з якого-небудь становища і т. ін. у знач.: ось що. — Знаєте що? Викрадьте ви Марусю та їдьте до Кишинева та й повінчайтесь (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 59); На чім (чому) світ [стоїть] див. світ 2; На що (з чого) жити? — на які матеріальні засоби жити, існувати? — А з чого будуть жити молодята по шлюбі? (Ірина Вільде, III, 1968, 306); Та що: а) уяви (уявіть) собі. Була одна чорна курка, така несуща курка, та що! — запіяла півнем, і треба було голову втяти (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 58); б) те саме, що нічого 4. [Любов:] Риск... та що, без нього все життя людське було б одностайне, як осінній дощ (Леся Українка, II, 1951, 28); [Та] що там див. там; То [й] що — нічого страшного. Буде трудно, правда. А надто на перших початках — ну, то що? (Гнат Хоткевич, II, 1966, 225); — Як ти хоч мого ножа не загубив, — турбувався Хома Хаєцький.. — А якби й загубив, то що? — лукаво задирався хлопець (Олесь Гончар, III, 1959, 59); — Хіба ж так можна? Це ж увечері тільки прибудеш. — То й що, смачніше їстиметься! (Михайло Стельмах, II, 1962, 406); Чим дихає (дише) див. дихати; Чим [же] не хто, що — уживається в риторичних питаннях у знач.: цілком підходить, гідний чого-небудь, добрий. — Чим же він не козак, — кажу я старим. — Да подивіться, люди добрі, чи він же не козак? Нехай хоч сама Марта скаже! (Марко Вовчок, I, 1955, 73); Що вдієш; Що вдіяти див. удіяти; Що [ж ти] зробиш див. зробити; Що [ж ти] йому зробиш див. зробити; Що ж [ти] поробиш див. поробити; Що [ж] робити? див. робити; Що й казати див. казати; Що там не кажи (не кажіть) див. там; Що-що, а...; Чого-чого, а...; Чому-чому, а... — уживається при виділенні, підкресленні винятковості предмета, явища, події і т. ін. — Цілих вісім день оце прожив я у матері і чого-чого, а про оте прокляття наслухався доволі (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 10); Що я сказав (сказала) див. сказати.

2. пит. Уживається в функції прислівника у знач.: чому?, з якої причини? — Панове молодці! — каже [Олеся], — .. що ви мене, як вороги, стережете, в неславу сироту вводите! (Марко Вовчок, I, 1955, 24).
За віщо?; За що?; За що й про що?; За що? Про що? — чому?, навіщо? А за віщо, за що люди гинуть? Того ж батька, такі ж діти, — Жити б та брататься. Ні, не вміли, не хотіли, Треба роз'єднаться! (Тарас Шевченко, I, 1963, 114); — Одно другого готове в ложці води втопити, з'їсти без солі. От і Соломія стала моїм врагом. А за що? А про що? (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 410); [Раб-єгиптянин:] Яка там помста? Що ти плещеш? Хто ж се над ким помститись має? За що? Про що? (Леся Українка, II, 1951, 243); Не знати чого (чому) — невідомо нащо. Дружочок, цебто я, намалював картину життя на цьому спеченому острові.. Халупа на похилому березі, яка тремтить од вітру, .. і хазяї, не знати чого викинуті до цієї пустелі й забуті людьми (Юрій Яновський, II, 1958, 52); Ні за що ні про що — без причини, безпідставно, даремно. — Сину! що це з тобою сталося? Чого ти чіпляєшся до молодиці ні за що ні про що? Чи то ж спосіб таке тобі базікати? (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 406); Її душило велике лихо, що так несподівано, ні за що ні про що впало на її голову (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 273); Левко чогось аж потемнів за цю весну і, коли треба й не треба, безжалісно показував свій норов. Навіть рідних братів не жалував: наділяв їх запотиличниками та лящами ні за що ні про що (Михайло Стельмах, I, 1962, 530); Ні за що пропасти (загинути і т. ін.) — даремно, марно пропасти, загинути. — Зовсім скрутила чоловіка, — промовила мати. — Пропаде він з нею ні за що! (Борис Грінченко, I, 1963, 287); — Пам'ятаю Устина. Хороший хлопець був! — Та тільки загинув ні за що (Андрій Головко, II, 1957, 435).

3. пит. Уживається в функції прислівника мети у знач.: для чого?, навіщо?, з якою метою? (у риторичному питанні — із знач. нічого). Що тому богу молиться, котрий не милує (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 215); Я пішла до панів. Тільки на поріг, а стара й питає: — Чи останешся? Що те лихо згадувати! — каже (Марко Вовчок, I, 1955, 19); — Де тут взявся ведмідь? Що ви верзете нісенітницю! (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 196); Черниш спалахнув: — Товаришу сержант! (Сержант клацнув каблуками з підкресленою бравістю). Що ви з себе Щвейка корчите? Чому у вас такий розхристаний, неохайний вигляд? (Олесь Гончар, III, 1959, 8).
Заради чого — навіщо, нащо; Не знати (не тямити), для чого — невідомо чому, навіщо. Не знати для чого Роман широко відчинив хвіртку, і перше, що йому впало в очі — був обрис якоїсь постаті (Михайло Стельмах, I, 1962, 611); По дорозі, мабуть, самі гаразд не тямлячи, для чого це, — хто ламав з тину кілок, хто хапав що тільки було слушне (Андрій Головко, II, 1957, 345); Нема чого (що), з інфін. — уживається для заперечення яких-небудь дій, думок і т. ін.; не варто, не потрібно. Нема чого тішити себе надаремно, він не дитина, може дивитись гіркій правді в вічі (Олесь Гончар, III, 1959, 152); — Буде вже так. Нема що й балакати дарма (Андрій Головко, II, 1957, 424); Чого ради див. ради; Ще (іще) що!; Ще (іще) чого! — уживається при запереченні неприйнятних думок, дій, вчинків і т. ін. — Еге! Чепляєшся [чіпляєшся]. Ще що, мамо, вигадайте, Чепляєшся. Як я чепляюсь? Я мовчу, сиджу нишком, а вони кажуть — чепляєшся (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 406); [Кассандра:] Не руште! Я під захистом святині! [Аякс:] Іще чого! (Леся Українка, II, 1951, 324).

4. пит., тільки в наз. в. Уживається в функції присудка, відповідаючи значенням: як?, який?, в якому стані перебуває хто-, що-небудь? За сльозами ледве-ледве Вимовляє [мати] доні: — Що весілля, доню моя? А де ж твоя пара? (Тарас Шевченко, I, 1951, 32); — Що стара? Не хоче оддати за вас Марусю? — Не хоче (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 59); Що там синочок наш — які слова вивчив?.. (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 179).
Що [це, се, вони, воно і т. ін.] за хто, що — уживається при запитанні про якості, властивості предметів, осіб і т. ін. у знач.: який. «Що це за диво? Що це за перезва? Це приводці армії чогось їдуть до мене» (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 228); [Йоганна:] Хузане!! [Хуса:] А се ще що за норови? (Леся Українка, III, 1952, 165); — Звик я, — каже, — в цьому лісі, Як лушпина при горісі, Звуся Голик, ще й Іван, А із вами що за пан? (Леонід Первомайський, Казка.., 1958, 25); Ці люди сподобалися Данилкові, хоч він і не став їх розпитувати, що вони за одні (Петро Панч, Синів.., 1959, 107); Хвилинами Кузь зупинявся і роздумував про те, що самий найученіший чоловік на землі не може розгадати, що за дивне створіння людина (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 113); — Вона, гей, пильно зараз приглядається до нас та приміряється... Що це, мовляв, за солдати зі Сходу прийшли, що воно за люди... (Олесь Гончар, III, 1959, 77).

5. пит., розм. Виражає питання про кількість чого-небудь, відповідаючи значенню: скільки?, яку суму? — От вам, — каже, — і баран. Купіть, коли треба! «А що хочеш?» — Три копи (Степан Руданський, Тв., 1965, 238); Мужик стає, починається торг. Підходять люди, питають мужика, що візьме на роздріб (Панас Мирний, I, 1954, 237); — Він таки правду каже, що без проценту [процента] ніде не позичиш... Кажи, Романе, по-божому, що візьмеш на рік від сотні? — обернувся Семен до брата (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 107).

6. відносний. Приєднує підрядні речення: а) додаткові. Замфір спантеличивсь. Він дозволяв ворожкам робити з жінкою, що їм забагнеться, аби звести її на ноги (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 228); [Мелхола:] Що заробив, те й маєш. Розпустив кохану жіночку — оце ж і дяка від молодої господині (Леся Українка, III, 1952, 149); Ешелон ішов далі, монотонно цокотіли колеса, в вагоні загасили світло — всі спали. Вона могла наодинці виплакати все, чим наболіло її серце (Олесь Гончар, III, 1959, 177); б) підметові. [Бичок:] Та годі тобі, стара, вбиватися. Що з воза упало, те пропало! (Марко Кропивницький, I, 1958, 467); А що вже їм зовсім не йшло, то се солдатськая наука (Леся Українка, I, 1951, 406); Де те все поділось, що тоді нам мрілось — ясне, урочисте? (Леся Українка, I, 1951, 246); в) (у сполуч. з часткою не) допустові. Кирило Іванович що не робив — нічого не вдіє, просить, — не можу ж я проти закону йти, — одмовить [секретар] йому і своє робить (Панас Мирний, I, 1954, 160).
Багато що (чого, чому і т. ін.) див. багато; Бог [його] знає що див. бог; Будь що буде див. бути; Мало що (чого, чому і т. ін.) див. мало; Хай буде, що буде див. бути; Що буде, те (то) [й] буде — те саме, що Будь що буде (див. бути). «Що буде, те й буде, а я не покину своєї матері..» — думала Маруся (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 73); Маруся вибігла з лісу. Що буде, то буде, але в ліс вона більше не піде (Гнат Хоткевич, II, 1966, 217); — А, що буде, те й буде! — втішав він сам себе. — Оженюся та й усе. Хіба ж мало наших хлопців на вчених поженилося? Он як вона мене любить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 246); Хай там що, а... — як би там не було, а... Хай там що, а наш час вимагав нового [шевченківського] бібліографічного покажчика (Вітчизна, 4, 1964, 203); Що ж до кого, чого, то... — коли стосується кого-, чого-небудь, то... Що ж до того, як нам надалі ділитися, то я прохав би Вас деякий час не вносити зміни, себто ділитися пополовині (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 400); Що не кажи (не кажіть) див. казати.

7. відносний. Приєднує підрядне означальне речення, відповідаючи значенням відносного займенника який. Слово, чому ти не твердая криця, Що серед бою так ясно іскриться? (Леся Українка, I, 1951, 126); Друге, що в моєму дитинстві було вирішальним для характеру моєї творчості, це любов до природи, правильне відчуття природи (Олександр Довженко, I, 1958, 12); Аж до зір, що вгорі тремтять, ми несем Революцій Грозу!.. (Володимир Сосюра, I, 1957, 61).

8. відносний. Приєднує підрядні речення: а) які вказують на наступність іншої дії, що доповнює попередню. Дівчина цмокнула старого в щоку, після чого обернулася до бійців, енергійно піднявши догори стиснутий кулачок (Олесь Гончар, III, 1959, 255); б) які виражають наслідкові відношення, у знач.: а це, і це. Тихович, який ніколи не стріляв і не любив крові, одвернувся від закривавленої дичини, чим образив трохи свого колегу-мисливця (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 220); Питання життя і смерті вражали, очевидно, мою дитячу уяву, що й залишилося в мені на все життя, пронизуючи в найрізноманіткіших виявах мою творчість (Олександр Довженко, I, 1958, 11).
 При чому — уживається для введення приєднувальних конструкцій, відповідаючи значенням: в цей час, при цьому. [Нартал (крутить головою, при чому кайдани стиха бряжчать):] О, зле, се дуже зле! (Леся Українка, II, 1951, 430); Через що — уживається для введення підрядного речення з наслідковими відношеннями. Я такий обтяжений службовою працею, що не маю навіть часу пройтися на свіжім повітрі, через що часто занепадаю на здоров'ї (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 257).

9. відносний. Уживається при зіставленні кількох підрядних підметових речень або членів речення з повторюванням займенника. Все злучиться в цілість — природа і люди, що є, що минуло, що сталось, що буде (Леся Українка, I, 1951, 287).

10. відносний. Уживається у сполуч. з іменниками та числівниками у знач.: кожний, всякий. Що день божий Радості приносить Своїй матері щасливій Дочка уродлива. Мов тополя, виростає Світові на диво (Тарас Шевченко, II, 1963, 29); — Знов велено: позносити насупроти палацу всі хатки.. — Отак що день — усе новий та новий приказ (Панас Мирний, I, 1949, 195); Колеса ледве обертались, вивертаючи пуди в'язкого чорнозему. Що кілька метрів зупинялися передихнути (Олесь Гончар, III, 1959, 222);
//  також із співвідносним словом то. Уживається для приєднання підрядного речення або підрядної конструкції простого речення. Далі вже що день, вона сердитіша; вже й лає; часом щипне або штовхне стиха… (Марко Вовчок, I, 1955, 108); І що день, усе гіршало їй. Суха зробилась, суха. І водою холодною тільки й живе (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 81); Що п'ять верстов, то й корчомка: Нічого й лічити!.. (Степан Руданський, Вибр., 1937, 151); Що день, то більше в Єрусалимі теслів настає (Леся Українка, I, 1951, 442); Що не книжка — то й розум (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 451); Що не день, то все тривожніш ставало на слободі (Андрій Головко, II, 1957, 217).

11. відносний, перев. з інфін. Уживається всередині простого речення в функції додатка. Жовнірам не стало за що харчуватись. Вони кинулись по селах шукати поживку (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 226); Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б зачепитись (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 224); Чернишеві хотілося багато чого сказати цій дівчині-вдові (Олесь Гончар, III, 1959, 217).
В чому (в чім) був (була, були) — не переодягаючись. Аж ось заторохтів на дворі візок.. Я, в чім була, схопилась до його на візок. Стара мене благословляє і його (Марко Вовчок, I, 1955, 137); Дивитися нема на що див. дивитися; Не знати що див. знати; Нема (немає) за що див. нема; Нема (немає) чим, з інфін. — не вистачає чого-небудь. Одягаюсь. Виходжу. Де там! Нема чим дихать. Вітер заганяє дихання назад у груди (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 408); Нема (немає) чого — не вередуй; нічого. [Жінка:] Чом хліба не їси? [Чоловік (мовчить).] [Жінка:] Гіркий, либонь? Нема чого, небоже, мусиш їсти! (Леся Українка, II, 1951, 129); Поки що див. поки; Хоч би тобі що — нічого не трапляється з ким-небудь. Кремезний був дід Андрій... Міг годинами лежати у сніговому заметі, підстерігаючи вовка або злодія; увесь мокрий від поту, лягав спати на сирій землі, напившися холодної води, — і хоч би тобі що (Гнат Хоткевич, I, 1966, 80); Хоч би що кому — зовсім байдуже, однаково, не хвилює кого-небудь щось. — Дмитре, довго того часу попоїсти? — Встигну ще. — І так завжди. Готуй, готуй, а йому хоч би що, — зачиняючи ворота, проводить [Докія] очима сина (Михайло Стельмах, II, 1962, 406); Хоч ти йому що — не слухає, не сприймає нічого, залишається байдужим до всього хто-небудь; Хоч би там що було див. бути; Хто в (у) що — кожен на свій лад, по-різному. Оглушені, мовчки дивилися ми з-під важких повік сонними очима на те, як під пошматованим дахом корівника вже перед вечором розташовувався цілий натовп якихось, одягнутих хто у що, свіжих, гамірливих людей (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 18); Чим багаті, тим і раді див. багатий; Чого доброго див. добрий; Що бог дасть див. бог; Що бог послав; Чим бог послав див. посилати; Що б там не було див. бути; Що б там (то) не коштувало див. коштувати; Що б то не було — те саме, що Що б там не було (див. бути). Ми вирішили що б то не було виконати своє головне завдання: зробити проміри дна в напрямку мілини між островом і материком (Вітчизна, 9, 1968, 217); Що б то не стало див. ставати; Що називається — те саме, що Як називається (див. називатися).

12. неознач. Уживається в знач.: що-небудь, щось, скільки-небудь, дещо. Не пожалій лиш золотого Для Феба світлого, ясного, Та і мені що перекинь (Іван Котляревський, I, 1952, 119); Чи було що з пошти? (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 322); [Руфін:] Прісцілло, накажи вина принести і ще чого — бо й татко не вечеряв (Леся Українка, II, 1951, 366); А може, то так він, — наморився? Чи в хуторах що недобре почув? (Андрій Головко, II, 1957, 117).
 Коли що..., [то...] — якщо (як)..., то... — Коли що трапиться зі мною, візьмеш, друже, оцей планшет у спадщину (Олесь Гончар, III, 1959, 114); Кому що, а тобі (йому і т. ін.)... — уживається при вказівці на виділення чиїх-небудь бажань, дій, вчинків і т. ін. з ряду загальних. — Мамо, а солодкий горох ми посадимо тут? — Кому що, а тобі горох, — засміялася молодиця. — Посадимо (Михайло Стельмах, I, 1962, 631); — О, кому що, а Левкові поцілунки! — одразу жвавішає вузьке, довгасте обличчя З осі (Михайло Стельмах, I, 1962, 52); Не що інше, як... див. інший; Що інше див. Інший.

13. означ., також у сполуч. із частками вже, то. Уживається в окличних реченнях у знач.: дуже багато, велика кількість. Чого там не росте! Від ласощів аж віття гнуться (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 75); За що пак милує господь Лихую твар такую, Як цей правитель?.. Другий год, Як він з німецькими плугами Забрався голий в цей куток. А що тих бідних покриток Пустив по світу з байстрюками! (Тарас Шевченко, II, 1963, 114); Найшли погріб роблений із цегли. Що там срібла, золота! (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 327); А що вже женихів було, боже мій милий! Де вона пройде, то як рій гуде! (Марко Вовчок, I, 1955, 21); А я ріжу, а я ріжу, — що там крику! Що людей!.. (Павло Тичина, I, 1957, 174);
//  Уживається при вказівці на ступінь вияву чого-небудь у знач.: дуже, сильно, як, який. Що не вмовляли Олесі, нічого не помоглось. Тільки гірш дівчину засмутили (Марко Вовчок, I, 1955, 23); — Бог його знає, де він ходив, покинувши нас. А що вже мати наплакалась та набралась лиха, то, мабуть, нікому не доводилось так бідувать, як матері (Нечуй-Левицький, II, 1956, 258); Віддали його до пана в економію товар пасти. Що вже тоді назнущалися з його досхочу, що наштовхалися! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 21); [Тихон:] Давай оце ми тебе оженимо. Я тобі висватаю панянку, що весела, що красива, то другої такої не знайдеш (Степан Васильченко, III, 1960, 157).
Що є (було) духу див. дух; Що є (було і т. ін.) сили див. сила.

14. означ., розм. Уживається в риторичних питаннях і окликах при вираженні емоційної оцінки предмета, явища і т. ін. у знач.: в дуже великій, у вищій мірі. — Ах, що робиться... що тільки робиться... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 167).
 До чого... — уживається в сполуч. з прикметниками та прислівниками, вказуючи на високий ступінь вияву якої-небудь ознаки, у знач.: дуже. Артемові наче гора зсунулася з пліч. Усміхнувся щасливий та мерщій до галушок, що за цей час уже й вихолонули. Дарма, до чого ж і смачні! (Андрій Головко, II, 1957, 252); На що... — навіть. На що вже Зайчик-стрибунець — І той урве хоч хвостика кінець (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 103); Ні до чого — не потрібно; Що [то] за ... див. за 3.

15. вказ., у сполуч. з частками ось, от, он. Уживається для уточнення, роз'яснення висловлювання: а) перед повідомленням, переліком. Ще ось що: як будуть питать брата Йосипа, на чиїм він ґрунті живе, то нехай скаже — на своїм (Тарас Шевченко, VI, 1957, 206); — От що, ти... — почав Матюха важко. — Тільки ти мені не скажеш по правді про отой лист, так і знай: до ранку загребемо отут у ямі, як собаку! (Андрій Головко, II, 1957, 146); б) у функції узагальнюючого слова, що вказує на здогад про щось, розгадку чого-небудь. — Оксано, Оксано! — Ледве вимовив Ярема Та й упав додолу. — Еге! ось що... Шкода хлопця (Тарас Шевченко, I, 1963, 110); Він придивився й крикнув: — Тодозя! Он що я забувся взяти! (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 151); «От воно що! — думав він, — от чого коханий тесть зачиняється в хаті, ховається від людей!» (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 9); [Сабіна:] Шкода втрати, пане, бо є тепер кому гостей вітати і без твоєї слугівниці. [Хуса (усміхається):] От що! Баз того вже тепер ніхто не винен! (Леся Українка, III, 1952, 169).

16. перев. з часткою не. Уживається в окличних і питальних реченнях, а також у різних словосполученнях у знач.: все, все без винятку, все підряд, всяке, різне. Чого вже не робила мати, щоб її заспокоїти! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 94); Царство ми пройшли до краю, Бачив я, що всюди люд На царя кладе свій труд. Що не вродить, що не скосить — Все у двір цареві зносить (Леонід Первомайський, Казка.., 1958, 14).
По чому попало — по всьому без розбору. У чорній пащі сарая, як зуби, блиснули машини, а Невкипілий замахнувсь і з риком кинувся на них, в нестямі гепаючи ломом по чому попало (Андрій Головко, II, 1957, 286); Чого на світі не буває (не було) — уживається при вказівці на можливість будь-якого випадку у знач.: все можливе. Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота вона, тиняється сама.. — А діти? — Горлиця питає, — Чи, може, хто гніздечко зруйнував? Чого на світі не буває! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 134); [Зет:] Я чував — хоча, звичайно, люди часто брешуть, але чого на світі не буває! — Що ніби спів твій, чи музика, може, не знаю, що там саме, чари має... (Леся Українка, I, 1951, 446); Чого [там, тільки] нема (немає) див. нема; Чого, чого [тільки] не... — уживається при вказівці на велику кількість, значний вияв чого-небудь; Що завгодно див. завгодно; Що [не] попало — все, будь-що; Що слід — все необхідне, потрібне. Він іде на цей промисел безвідмовно, працюватиме до ночі, поки не зробить що слід (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 28); Що хоч; Хоч що — усе без винятку, будь-що. Та він на що хоч піде, аби його мати не плакала (Панас Мирний, IV, 1955, 289); — Піду, — сказав Осел, — хоч що вже буде! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 136); Що і як; Як і що; Що [воно] й до чого; Що, куди і до чого — уживається у функції додатка або неповного додаткового речення у знач.: все, все детально, як потрібно. Вони помирились і вже тихо, без сварки, умовились, як і що (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 385); Присолоджував Гилак гірку долю свого роботящого наймита до того часу, поки Дорощук не розібрався, що воно й до чого (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 262); Порядкує [княгиня] і сама не знає, що куди і до чого; далі якось зачепила рукавом срібну коновку, повну вишнівки, да й розлила по всій скатерті (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 129).

17. Уживається в риторичних питаннях і окликах у знач. заперечних займенників ніщо, нічого, а також іменників, що позначають негативні якості, властивості. Один заможний господар Надумався Вовків злякати. — Що, — каже, — той вівчар — Собак дві сотні назбирати! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 58); Як не плакали, як не благали матері папа, ..та не помогли ні сльози, ні викладки... Панові що? Хіба пан думав про гірку працю? (Панас Мирний, I, 1949, 261); Що турки!.. Вона має цілий план (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 384); Та сором сліз, що ллються від безсилля.. Доволі вже їм литись, — Що сльози там, де навіть крові мало?! (Леся Українка, I, 1951, 107); — Тобі що! У твого батька є пара коней. А треба буде, піднатужитесь трошки і третього коня прикупите (Андрій Головко, II, 1957, 498).
Що для мене (тебе, нього і т. ін.) хто, що — байдуже мені, тобі, йому тощо до когось, чогось. Нікчемна в них радість і втіха нікчемна, Усяк з них за себе лиш дбає, І що ж для них туга співецька таємна? Чуття у них в серці немає (Леся Українка, I, 1951, 344); Що мені (тобі, йому і т. ін.) до кого — чого — мені, тобі, йому тощо немає ніякого діла, байдуже кому-небудь до кого-, чого-небудь. Нас тільки двоє на світі. Що нам до інших? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 419); [Рахіль:] Мессія! що йому до нашої недолі? Він пан землі, безсмертний божий син (Леся Українка, I, 1951, 420); Що [ж] з того? див. той; Що там що — не варте уваги що-небудь. Лихий поніс його туди, до тих божевільців.. А тут ще сон такий, наче віщує щось... Погано... Е, що там, врешті, сон — дурниця (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 163).

18. Уживається в складі фразових сполук із заперечними частками.
Мати (вважати) ні за що кого — зовсім не зважати на кого-небудь, не поважати когось, виявляти зневагу до кого-небудь; Ні в що (у віщо) вдягтися — немає чого, нічого одягнути. Тільки як зимою змерзну, змерзну оце, вдягтись гаразд ні в віщо, терплю (Архип Тесленко, З книги життя, 1956, 255); Ні до чого — не потрібен хто-небудь, не потрібне що-небудь. — Ферапонте, зараз мені перекидати гній поза стайню!.. — «Властиво — се ні до чого», — подумав Аркадій Петрович (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 396); — Тату, — з докором озвався Павло. — Нащо ви так говорите? Адже той мотор нам ні до чого, а в колгоспі без нього, як без рук (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 421); Я не хочу про дружбу говорить взагалі, Бо словесна дружба мені ні до чого (Андрій Малишко, Любов, 1946, 11); Ні за що — дуже дешево, за безцінь. — А за що продав [хліб], Чіпко? — питає Лушня. — Ні за що. — Як ні за що? — усі разом скрикнули (Панас Мирний, I, 1949, 279); Ні з чим іти (піти, їхати, поїхати, залишатися, залишитися, вертатися, вернутися і т. ін.) — без нічого, не одержавши нічого, не добившись ніяких наслідків, іти, піти тощо. Поїхав Дмитренко ні з чим (Панас Мирний, II, 1954, 275); [Любов:] Що ж з того, що дрібниця, а все-таки виграла, а ви ні з чим вертаєтесь. Все-таки, значить, мене щастя не зрадило! (Леся Українка, II, 1951, 27); До хати зайшло двоє у потертих шинелях з таким виглядом, ніби таки настигли злодія.. Коли вони ні з чим вийшли з хати, переполошений батько запитливо вставився на сина (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 97); Ні при чому (чім) [бути] — не бути причетним до чого-небудь, не бути винним у чому-небудь. — Я і сам знаю, що коні не винні, — спинився він коло дочки. — Се ти правду сказала. Коні тут ні при чім... ну, і що ж з того? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 399); Що не [є], у сполуч. з прикм. вищ. і найвищ. ст. — які найбільше відповідають даним якостям, властивостям. Треба, щоб Степан найкращих яблук та груш дав до столу завтра. Самих що не є найкращих! (Максим Рильський, Бабине літо, 1967, 47); Що не що, а..., рідко — як би там не було, а... — Біжу, — обізвавсь хлопець, тоді до Івана: — А ти не хвилюйся. Все буде гаразд. Що не що, а одну партію виграємо сьогодні напевно (Андрій Головко, I, 1957, 427).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 593.

Коментарі (0)

ЩО 2, спол.

1. з'ясувальний. Уживається для зв'язку підрядного додаткового з присудком або іншим членом головного речення. Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить, Що море, буцімто, згорить, — Така, бач, є у неї сила (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 68); Ярема гнувся, бо не знав, Не знав, сіромаха, що виросли крила, Що неба достане, коли полетить (Тарас Шевченко, I, 1951, 84); Галя прокинулася, почула, що міцненько її обняли — то менший брат обняв її (Марко Вовчок, I, 1955, 312); Чорний кіт солодко спав на припічку біля каганця: йому було байдуже, що холодна зима зазирала крізь вікна білим морозом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 109); Горе тим, що йдуть одважно у нерівний бій на згубу, гірше тим, що від отрути на безслав'ї погибають (Леся Українка, I, 1951, 395); Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем (Олександр Довженко, I, 1958, 12).

2. з'ясувальний. Приєднує підрядні додаткові речення, в яких з'ясовується причина, привід, мотиви якоїсь дії. Панів за те там [у пеклі] мордовали [мордували] І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів (Іван Котляревський, I, 1952, 135); — Що ти любиш мене та жалуєш, від того і я така веселенька (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 426); — Романе! Романе! а де ти? Йди вже вечеряти, бо мати сердяться, що ти десь задлявся та загаявся і не йдеш у хату, — почув Роман сестрин голос (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 309); Дуже мені неприємно, що так сталося, і почуваю себе винним (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 291).

3. з'ясувальний. Приєднує підрядні підметові речення. Вона, що носила у серці велике горе.., бачила тільки своїх синів, про них говорила (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 177); — Мій меч не тяжкий для одважних рук. Чи ти боїшся смерті, кари, мук, Ти, що була душею завжди вільна? (Леся Українка, I, 1951, 123); Коли уряд переїхав до Києва, я, що жив на той час у Москві, був введений до урядової комісії по реконструкції міста (Олександр Довженко, I, 1958, 25);
//  Приєднує підметові речення до головних, в яких підмет відсутній. Цієї ж таки весни прочулося скрізь, що знов уявилися розбійники (Марко Вовчок, I, 1955, 366); Мар'яна, здивувало й насторожило, що пан економ першим без гордування заговорив до нього, навіть підхвалювати почав (Михайло Стельмах, I, 1962, 191).

4. з'ясувальний. Приєднує підрядні присудкові речення. Діждемо пори, що й ми вилізем з нори! (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 155); В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає (Тарас Шевченко, I, 1963, 3); — Тим часом у Варшаві тільки й мови, що про вашу милость, князю (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 211); Моє життя стало зараз таке коротке, що я кроками можу змірять його (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 267); Сьогодні я такий веселий, що молодіти хочу знов (Володимир Сосюра, II, 1958, 11); Оксен.. зробив собі круг і врізав такого гопака, що позатягало пилюкою вікна і лампа жевріла, як би десь на токовищі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 208); Команду подали пошепки, а враження було таке, що пролунала вона громом (Олесь Гончар, III, 1959, 351).

5. з'ясувальний. Приєднує підрядні речення означальні. Загинув би напевно люд нещасний, Якби погасла та маленька іскра Любові братньої, що поміж людьми У деяких серцях горіла тихо (Леся Українка, I, 1951, 53).

6. з'ясувальний. Приєднує підрядні речення способу дії. Було колись так, що люди не знали, як рахувати час (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 7); Двері ті, зроблені широкою аркою, настежи розчинені, так, що крізь них видно середину хати з гарною мозаїкою і фресками по стінах (Леся Українка, II, 1951, 385);
//  Приєднує підрядні речення, які характеризують ступінь вияву дії, стану або ознаки. Упав так, що аж носом заорав (Номис, 1864, № 6634); Буває так зажуриться, Що й люлечка не куриться, В очах сльозина заблищить І чуле серце заболить (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 207); До того змучений, що нічого писати не можу, і це мене гризе найбільше (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 279); Ми викрутили його одіж так, що в ній не залишилось і краплі води (Юрій Яновський, II, 1958, 54).

7. з'ясувальний. Приєднує підрядні речення причини. [Хуса:] От, бачиш! Ти, значить, зрадила мене, що хочеш розлуку брати? (Леся Українка, III, 1952, 164); Гроші, звичайно, присуджено з Семена, а що Семен не мав чим заплатити, то продали три морги родючої землі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 127); А що синові порядки йому не подобались, то таки не вдержувався, щоб часом не докорити (Борис Грінченко, II, 1963, 334); У місто пригнали російського полоненого. Провели до штабу, але що там нікого не застали, привели у єдине в Теребовлі місце, де можна було завжди застати офіцера, тобто в кав'ярню (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 23).

8. розділ. Уживається при зіставленні членів речення або речень для посилення роздільності в чергуванні фактів, у знач. хоч, чи. Він ще вам покаже. Будете знать, що пан, що мужик — все одно (Панас Мирний, V, 1955, 325).

9. відносний. Уживається для введення приєднувальних підрядних конструкцій, які доповнюють або розкривають зміст попередніх речень. — Тут нас Попович лякав, що від засідання нам, окрім провалу, нема чого чекати. При нашій меншості. А як же він собі думає? Що більшість сама прийде до нас? (Андрій Головко, II, 1957, 465).

10. часовий. Приєднує підрядні умовні речення із супровідними часовими значеннями; близький за значенням до сполучника як тільки. Що рибка смик — то серце тьохі Серденько щось Рибалочці віщує: Чи то тугу, чи то переполох (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 76); Що Аниця стає поратися коло хати, а Іван за нею снується, як тінь (Лесь Мартович, Тв., 1954, 36); Що погляну-погляну я на нього, — і радісно якось мені на душі стане. Це ж уже чоловік... на тім світі був, а тепер он бач — балакає (Гнат Хоткевич, I, 1966, 169); Що добіжу до неї [посмітюхи], то вона зніметься та й перелетить далі на ступенів два понад самісінькою травою (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 95); Лежить Карпо на лаві плазом.. А молодиця, що не гляне на Карпа, то так і заголосить (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 303); Що гляне в вікно, то зустріне пітьму і марища в очі заглянуть йому, він мусить заплющити очі (Леся Українка, I, 1951, 438).

11. умовний. Уживається для введення умовно-зіставних підрядних речень або зворотів до складного речення при співвідносному слові то в головному реченні, відповідаючи за знач. словам наскільки, в якій мірі. Що вища температура, то більша частота максимуму рівноважного випромінювання (Наука і життя, 6, 1967, 10); Що далі забувалася небіжка Чайчиха, то знов Пилипиха робилася похмурніша — важким духом стала дихати вона на зятя (Марко Вовчок, I, 1955, 238); Що ближче ми підходили до густих чагарів, то голосніше чувся тоскний звірячий плач (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 285).

12. порівняльний, нар.-поет. Приєднує підрядні порівняльні речення, виступаючи у знач. мов, немов, як. Бідна княгиня... аж тремтить уся, що та билина од вітру (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 129); — Отаке лихо... — співчутливо бідкався Галабурда. — А молодиця била, що твоя царівна (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 47);
//  Приєднує порівняльний зворот усередині простого речення. Поле — що безкрає море; скільки зглянеш — розіслало зелений килим, аж сміється в очах (Панас Мирний, I, 1949, 125); [Хор косарів:] Ми в луг підем всі з косами І як станем вряд, Він устелеться травами, Скошеними влад. Кожен з нас, що соколи, А всі разом, як орли! (Марко Кропивницький, V, 1959, 131).

13. приєднувальний, нар.-поет. Те саме, що а (див. а 2 III, 3). А в дівчини брівоньки, Що в дівчини чорнії, — Матуся дала! (Українські народні пісні, 1, 1964, 36); Ой раненько сонце сходить І пізно заходить, Що багатий до вбогої женихаться ходить (Українські народні пісні, 1, 1964, 69); — Ходи, ходи, півнику, до мене, що у мене золота пшениця, медяна водиця (Український дитячий фольклор, 1962, 116).

14. Входить до складу підрядних сполучників: а) причинових: тому що, через те що, у зв'язку з тим, що, розм. затим що, тим що. У зв'язку з тим, що у відчуттях людини при сприйнятті певної реалії, крім об'єктивної її оцінки, часто виникають суб'єктивні.. емоції, коло таких слів [які викликають почуття] може розширюватись (Сучасна українська літературна мова, V, 1973, 95); Корови скільки є духу ревуть, затим що хазяйки не йдуть їх доїти (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 172); Явдоха й собі за Петром тягне, тим що багатир. Так заморочили бідну Настю, що вона вже й каже: — Хто перил пришле старостів, за того й піду (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 25); б) часових: тільки що, розм. тілько що. Тільки що ми увійшли в двір, десь узялась мама на ґанку, прибігла до мене й з плачем кинулась до мене та й обняла мене (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 98); У неділю, тільки що вийшли з церкви та пообідали, зараз Грицько запріг своїх пару биків.. та.. поїхав до Чіпки (Панас Мирний, I, 1949, 278); Тільки що Тихович наважився увійти в двір, як йому запинила дорогу гусяча череда (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 224); в) допустових: хіба що, дарма що. Я знаю, Що лев з ягням не може мирно жити, хіба що змінять так свою натуру, аж прийдеться їм дати інші назви (Леся Українка, I, 1951, 169); — Нам нічого втрачати, хіба що кайдани! (Андрій Головко, I, 1957, 63); Хто почув би його стогін серед цих безкраїх пустельних кам'яних гір? ..Хіба що голодні орли прилетіли б випити йому очі (Олесь Гончар, III, 1959, 110); — Ну молодець! — гукнув Комар старенький, — Утяв, дарма що молоденький! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 133); Вечорами, як верталися з поля, то, повечерявши, — дарма що й завтра як світ іти на поле, — не лягали спати, а виходили за ворота й допізна сиділи на колодках, на споришеві попідтинню і гомоніли жваво (Андрій Головко, II, 1957, 231); г) наслідкового: так що. На моє щастя, сьогодні сіра погода і йде дощ безперестанку, так що я не гуляю, ніяких вражінь не маю і тим заспокоюю свої нерви (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 323); Правду кажучи, не схибнув [Кирило Іванович] ні разу, так що через рік сидів уже на місці помічника столоначальника (Панас Мирний, I, 1954, 156); д) обмежувально-протиставних: так (та) що ж, тільки що, розм. що тільки. Якби і йому [серцю], як рукам, можна було дать клапоть паперу та перо з каламарем та й годі. То воно дуже добре було б, так що ж! таким добром його не нагодуєш (Тарас Шевченко, VI, 1957, 50); Він таки з козаків був, та жив собі паном, мав свій хутір і степи, й поле, тільки що ходив у свиті, в сивій шапці, — не хотів у інше вбиратись (Марко Вовчок, I, 1955, 96); Що тільки Михайло не був задерикуватий, як Палажка, а йому теж не до вподоби було це ходіння. Боявся, щоб Сергій її з пантелику не збив (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 111); є) приєднувальних: не тільки що, розм. опріч (окрім) того, що, — Усе ти між людьми і не боїшся їх, Пройдисвітів таких; Не тільки що під стріхою співаєш, Ще й у вікно літаєш... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 131); Маланка лютувала. Опріч того, що її живий жаль брав за знівеченою рибою, вона була голодна (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 22).
Не те що…, [а] … див. той; Не то що див. то 1; Що [тільки]…, а то б… — на жаль …, а то б…; прикро що…, а то б… — Ну де-бо ти взялася?! Витяг у тісті руки з ночов. На неї радісний дивитося. Що руки в тісті, — а то б схопив, таку любу й таку ждану й неждану (Андрій Головко, II, 1957, 151).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 596.

Коментарі (0)

ЩО 3, част., розм.

1. пит. Уживається на початку питального або окличного речення для вираження здивування, вагання, докору. Питається у хлопчика: — Що, титаря вбили? (Тарас Шевченко, I, 1963, 115);
//  Уживається на початку питальних і окличних речень, які передбачають негативну відповідь. [Люцій:] Що, твоє сумління чисте? [Парвус:] Чому ж би ні? (Леся Українка, II, 1951, 435); — Та йди ти к чортовій матері! — не витримав нарешті Боженко і крутонув колясочку [кулемет]. — Що я тобі — артист? (Олександр Довженко, I, 1958, 167).
[А] що, коли (як); Що, якби — уживається для припущення можливості чого-небудь. [Кассандра:] А що коли Кассандра переможе? Чим виправдить Гелен свою неправду? (Леся Українка, II, 1951, 299); «Що, як проженуть бува? — думав він, — О сором! сором!..» (Панас Мирний, I, 1954, 162); — Ой, гарно ж! Що, якби й справді, Марійко, нитки такі — золоті! (Андрій Головко, I, 1957, 112); Що ти (ви)! — виражає здивування чиїмись вчинками або словами. — Чи ти, мамо, солила дрова? — Що ти, що ти, що ти? Бог з тобою! — крикнула Векла на дочку (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 431); Помітивши, що Дорош не допив молока із глиняного кухля, вона образливо піджала губи: — Чого ж це ви так мало? Може, вам не до вподоби наше молоко? — Що ви! (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 103).

2. підсил. Уживається перев. на початку питального речення для наголошення на чому-небудь у знач., близькому до як? Що, любі дітки, чи годиться химерна загадка моя (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 196); — Що, взяли, чортові ляхи? Думаєте, є що-небудь на світі, чого б побоявся козак? (Олександр Довженко, I, 1958, 276);
//  Уживається для виділення, увиразнення чого-небудь. Що то як маляр, то вже скрізь понамальовує всякої всячини (Тарас Шевченко, VI, 1957, 17); — Що то — мати! — через скільки часу глухо промовила баба… — Її зневажають, з хати виганяють рідні діти, а їй усе-таки шкода!.. (Панас Мирний, I, 1949, 292).
А що?; Ну що? — уживається в питальних реченнях для спонукання співрозмовника до відповіді у знач.: як?, як там?, як справи? Ото було молодиці й жартують: — А що, — кажуть, — ваша дочка, Горпино? — Вона й почне: — Та вже всміхається, сестриці-голубоньки, і рученята до мене простягає; вже знає мене (Марко Вовчок, I, 1955, 65); — А що, сину, може, череда вже йде? — спитала Зінька в сина (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 303); — Ну що? — спитала Олена, як він увійшов до хати, — Завірюха.., та, може, ущухне... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 83); — Ну, що? — спитав Кузнецов, — Все гаразд. Бажаючих більше, як треба (Андрій Головко, II, 1957, 468); А що! — уживається в хвалькуватих репліках, виражаючи глузування, погрозу і т. ін. А що, з'їв облизня! (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 194); — А що! таки по-моєму стало! — сказала Настя (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 342); А що вже див. уже; Не то (те) що…, а… — уживається при уточненні вказівки на щось, у знач.: не зовсім…, а…; не так…, як…; не так…, а швидше… Світлиця прибрана гарно, але видко, що покраси в ній давно не відновлялись і на всьому є слід не то що занедбання, а недостачі пильнування (Леся Українка, III, 1952, 145); Так що — отже, з цього випливає. Він знов всміхнувся, але якось криво, — Так що підпишіть, товаришу, оцього акта (Андрій Головко, II, 1957, 164); Ну [й] що ж; Так що — уживається перев. при звертанні у знач.: ну як, отже. — Ну й що ж таке, що папірець на одного! А коли ми — брати (Андрій Головко, I, 1957, 139); — Ну що ж, Маріє, завтра, сама приходь на поле (Михайло Стельмах, II, 1962, 26); — Так що, знайдеться у кого закурити чи ні? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 357); Що [то] значить див. значити; Що хочете, а… — уживається при відвертій констатації чого-небудь.

3. пит. Уживається в діалозі у функції слова-речення як відгук, відповідь на поставлене питання в знач., близькому до що таке?, що треба? [Прісцілла:] Руфіне! [Руфін (по хвилі мовчання):] Що? (Леся Українка, II, 1951, 504); — Га?.. що?.. я заснув?.. — прокинувся студент (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 196);
//  Уживається в діалозі як питальне слово-речення, що виражає подив з приводу почутого, заперечення чого-небудь несподіваного для когось або прохання повторити недочуте, незрозуміле. — Що? — скрикнув він, хапаючи цигана за барки. — Мене не пускати на мій виноградник?! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 212).
А [хіба] що? — уживається як питальне слово-речення в діалозі при з'ясуванні мотивів, якими зумовлене запитання співрозмовника.

4. підсил. Уживається разом з іншою часткою або вставним словом для заповнення паузи. Усі за столом стали шумніші. Кожен говорив вищим тоном од звичайного, і говорили багато. І приборами стукали шумніш, а вже що їли — на славу! (Андрій Головко, II, 1957, 48).

5. підсил., нар.-поет. Уживається при зачинах у народних казках, піснях і творах, стилізованих під народну творчість. Що одним полем пішов Сомко Мушкет, а другим полем — Стецько Кукуруза (Словник Грінченка); Що перший Вітер молодий — Лукавий Сніговій — Та так собі подумав, так помислив (Павло Тичина, I, 1957, 49).

6. Уживається у складі фразових часток.
 Ось що, вказівна част. — уживається для уточнення, роз'яснення чого-небудь у знач.: знаєш, знаєте. Ще ось що: як будуть питать брата Йосипа, на чиїм він ґрунті живе, то нехай скаже — на своїм (Тарас Шевченко, VI, 1957, 206); Тільки що див. тільки; Чи що, модальна част. — уживається як вставне слово для вираження непевності, припущення у знач.: а) може, можливо. — А чого ти там боялась? Хіба я вовк, чи що? (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 404); — Ну, виїжджати, чи що? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 148); б) здається, точно не відомо. Ходив до нас із Межигор'я якийсь здоровенний дід — пасічник, чи що (Олекса Стороженко, I, 1957, 100); Про Андрія забули й думати на селі: порішили, що він загинув де-небудь у тюрмі, чи що… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 449); в) невже, хіба. — За генералів їх думаєш давати, чи що? — Там кому бог приведе, той і візьме (Панас Мирний, I, 1954, 154); — Чи тому богові хліба шматка жалко для нас, бідних, чи що?.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 98); г) мабуть, так буде краще. — Ну, то сховай, як знаєш. У порожню бочку, чи що (Олександр Довженко, I, 1958, 267); — Іч, голопузі, гасають. Хоч би вже в школу їх, чи що. Може б надовше одежі вистачило (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 9); Що б, модальна част. — уживається в окличних реченнях для вираження побажання у знач.: хай, добре було б; Що ж, модальна част. — уживається: а) в розповіді про що-небудь або переході до наступної події, картини і т. ін. Начальство бачить, що не сплять, на варту посилати стало таки частенько. Що ж, стоять, не скаржаться, мов горя мало! (Леся Українка, I, 1951, 407); Що ж. Бої — так бої. Нам не вперше страждать (Володимир Сосюра, I, 1957, 228); б) у діалозі для спонукання співрозмовника до відповіді на питання, до пояснення чого-небудь або виявлення свого ставлення до чогось. [1-ша панночка:] Що ж, панове, будемо кашу варити? [Саня:] Та яка там каша? Снідати будемо у нас (Леся Українка, II, 1951, 45); в) для вираження вимушеної згоди, примирення з чим-небудь, схвалення чогось. — Як же ти заміж підеш? — Я не піду заміж. — А мати стане силувати. — Що ж? Важко мені буде (Марко Вовчок, I, 1955, 228); — Ну, що ж — хай буде поєдинок! — Це він говорить уголос, сідає на ліжко й витріщає в темряву очі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 408); Що [ж] за, оклично-підсил. част. — уживається в окличних або питальних реченнях для вираження: а) захоплення ким-, чим-небудь. — О, який мак! — покрикнула Галя. — Що ж за пишнії маки! Я собі насію такого! (Марко Вовчок, I, 1955, 323); Очиці, наче блискавиці, Так і грають з-попід брівок темних! Що за погляд в цеї чарівниці! (Леся Українка, I, 1951, 70); б) здивування від чого-небудь несподіваного, неочікуваного. Мати пішла жати. Надвечір придивляються — не видно Ганни, чи не додому пішла? Питають других жничок, — не бачили, щоб ішла.. Що за диво! (Марко Вовчок, I, 1955, 83); — Що за мара? Невже ота нещасна пригода, що могла б скінчитися гірше, ніж скінчилася, так сколотила мій спокій? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 259); в) невдоволення ким-, чим-небудь. [Аецій Панса (з острахом):] Ой, друже! що за жарти! (Леся Українка, II, 1951, 364); — Вийдіть з хати, кажу вам! Що за народ, їй-богу! Куди не повернись, роями літають! (Олександр Довженко, I, 1958, 145); Що [то] за див. за 3.

7. підсил. Уживається як складовий компонент у формах прикметників і прислівників найвищого ступеня порівняння із префіксом най- для виділення, підсилення найвищої міри якості, відповідаючи за значенням словам самий, найбільш, напр.: щонайактивніший, щонайвірніший, щонайдовше, щонайлегший, щонайпізніше і т. ін.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 598.

Коментарі (0)