Словник української мови

ЩОНАЙМЕ́НШЕ, присл., підсил. Найвищ. ст. до мало. Його отець далеко Жив, аж під верхом Катрафійовим, Щонайменше шість годин дороги На коні страшенними плаями (Іван Франко, XIII, 1954, 331); — Я заборонив би людям одружуватись, поки кожне з них не посадить щонайменше по десять дерев (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 31); Я пройшов щонайменше півсвіту (Петро Дорошко, Серед степу.., 1952, 8);
//  Те саме, що принаймні. — Чуєш, Гафійко, він рибу варить!.. — скрикнула Маланка. В голосі її чувся такий жах, наче в горнятку щонайменше варилось людське м'ясо (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 21); Здавалося, від страху оця жінка щонайменше збожеволіє (Юрій Бедзик, Студені Води, 1959, 19); Припавши вухом до трубки, [Спартак] слухає з таким виглядом, ніби з ним зараз розмовляє не черговий університетський, а щонайменше нарком (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 16).