ЩИГЛИК 1, а, чол. Зменш.-пестл. до щиголь 1. — І щиглик, пробувши довго в клітці, не відважується відразу летіти на волю (Іван Франко, VII, 1951, 397); Над сріблом води лісової Знімаючись, щиглик дзвенів.. Ми їхали мовчки з тобою. Для щастя не знаючи слів (Максим Рильський, I, 1960, 126); * У порівняннях. Хисткий, як билина, рівний, як очеретина, жвавий, як щиглик, виростав Івась (Нечуй-Левицький, I, 1956, 101); Юрко мовчав. Він стояв скособочений, малий, настовбурчений, як голодний щиглик. Він думав (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 95).
ЩИГЛИК 2, а, чол. Зменш.-пестл. до щиголь 2. — А ти куди? — запищав Андрійко. — Малий ти все знати, — і, давши братові легенького щиглика, Іван закрив за собою двері (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 14).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 583.