Словник української мови

ЩИГОЛЬ 1, гля, чол. Невеликий співочий птах родини в'юркових, який має яскраве строкате оперення. Ми збирали насіння різних трав для канарків та щиглів (Іван Франко, IV, 1950, 209); Листяний ліс зараз сповнений пташиного співу. Іволги змагаються з щиглями (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 391).

ЩИГОЛЬ 2, гля, чол., розм. Різкий удар пальцем (перев. середнім або вказівним), зігнутим за допомогою великого пальця. Хлопець був проти них [канцеляристів] безправний, оголений, відкритий для всіх щиглів та запотиличників, що вважались в економії жартами і що ранили його в саму душу (Олесь Гончар, I, 1959, 169); Юркові.., що кумедно морщив лоб. намагаючись розсмішити, Сергій дав щигля і вийшов у коридор (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 107).