Словник української мови

ШКАРПЕ́ТКИ, ток, мн. (одн. шкарпетка, и, жін.). Короткі панчохи. Він хитнув ногою, і пантофля звалилася. Всі побачили голу ніженьку, навіть без шкарпеток (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 346); Пильно вдивляючись у пітьму, зводить гвинтівку арсеналець. А вдома його добра матінка плете теплу шкарпетку. Не спиться матері (Олександр Довженко, I, 1958, 54); На його оклик вийшла молода козачка років двадцяти восьми, в білих вовняних шкарпетках на маленькій нозі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 469);
//  рідко. Шерсть, що покриває нижню частину ніг тварини і кольором відрізняється від масті цієї тварини. — Яка в нього смішна мордочка! І лапки в чорних шкарпетках, а хвостик — білий! (Олесь Донченко, V, 1957, 151).