ШКОПИРТА́ТИ, аю, аєш, недок., діал. Падати вниз,
летіти, перевертаючись у повітрі. Ще один постріл.
З-під танка кинуло вогонь і землю вгору. А коли осіло
те все, танк уже шкопиртав з високого насипу в болото
(Іван Ле, Мої листи, 1945, 15);
// Спотикатися. Машинально
загрібши зброю, Преображенський, шкопиртаючи,
вискочив геть (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 392); — То кума
Ялосовета, їй-богу, вигадує. Скажи — дай! Не чує. Скажи —
на, біжить, аж шкопиртає (Олександр Ковінька, Чому я не сокіл..,
1961, 66).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 482.