Словник української мови

ШКОПИРТА́ТИ, аю, аєш, недок., діал. Падати вниз, летіти, перевертаючись у повітрі. Ще один постріл. З-під танка кинуло вогонь і землю вгору. А коли осіло те все, танк уже шкопиртав з високого насипу в болото (Іван Ле, Мої листи, 1945, 15);
//  Спотикатися. Машинально загрібши зброю, Преображенський, шкопиртаючи, вискочив геть (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 392); — То кума Ялосовета, їй-богу, вигадує. Скажи — дай! Не чує. Скажи — на, біжить, аж шкопиртає (Олександр Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 66).