ШКРЯБАТИ, аю, аєш, недок.
1. перех. і неперех. Видавати різкі звуки, скребучи чимсь по чому-небудь. Вже скрипнули хатні двері, вже шкрябають немудрі селянські засуви (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 12); Шкрябали перами писарі за столами (Андрій Головко, II, 1957, 169); В миснику шкрябають голодні миші (Мирослав Ірчан, II, 1958, 69); Вовтузилися біля столика діти, виразно шкрябали дерев'яними ложками об миску (Григорій Епік, Тв., 1958, 408); Ялиця.. знову поволі почала випростуватися, шкрябаючи гілками по глині (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 28); Він підняв руку і, наче пазурами, шкрябав пальцями шибку (Олесь Донченко, II, 1956, 359).
2. перех. Робити подряпини, чіпляючи чим-небудь
гострим, жорстким; дряпати. Ми побігли кущами.
Віти били нас по обличчях, шкрябали, босі ноги
підколювалися (Борис Грінченко, I, 1963, 297); Потому [Альоша] кинувся
назад і швидко почав дзюбати й шкрябати жорстку
черінь між скелями (Іван Микитенко, II, 1957, 180); На мілині
колеса водохода шкрябатимуть дно (Олесь Донченко, VI, 1967,
68); Прихилився [Мамай] до закуреної, аж чорної стінки
й знічев'я заходився тим шильцем шкрябати брудний
вологий мур (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 94);
//
Зчищати, здирати чимсь гострим що-небудь. Зігнувшись
коло воріт, як злодії, Микита й Настя шкрябають
ножами чорні плями на воротах (Степан Васильченко, I, 1959, 291);
[Надія:] Хіба тобі дітей виховувати?! Палубу!
Палубу тобі шкрябати! (Захар Мороз, П'єси, 1959, 321); Її розм.
Чухати, дряпати тіло. Люди щось говорили,
викрикували, шкрябали собі голови... (Михайло Коцюбинський, I, 1956, 450);
Марійка до крові шкрябала тіло (Андрій Головко, I, 1957,
90).
3. перех., перен., зневажл. Недбало, абияк писати (літературні твори). — Поет сатиру шкряба!.. (Володимир Самійленко, I, 1958, 265); ..Я шкрябав вірші і тинявсь по місту (Леонід Первомайський, II, 1958, 104); Після милих привітань — Настя… до атаки: — Це ж про мене там, у вас, шкрябають писаки (Степан Олійник, Вибр., 1959, 129); [Романюк:] Ти чоловік добре грамотний, начитаний, сам шкрябаєш, пісні, дивись, голубе, щоб все було культурно (Олександр Корнійчук, II, 1955, 196).
4. перех. і без додатка, розм. Мілко, абияк орати. Хто мав який-небудь шматочок свого поля, сяк-так його шкрябав, засівав (Панас Мирний, IV 1955, 240); — І як ми ген туди далі, років за десять, у світі й житимемо? Народу ж намножиться. І так тієї землі — ось і в нашій громаді — і по три чвертки на душу немає. Шкрябаєш, шкрябаєш її, сердешну, а того хліба з неї всилу до весни дотягнеш. А тоді що буде? (Андрій Головко, II, 1957, 54).
5. перех., перен., розм. Турбувати, непокоїти,
дратувати кого-небудь. Сопкін почував, як щось починало
шкрябать його всередині (Степан Васильченко, I, 1959, 347); Він якоюсь
частинкою своєї совісті відчував свою провину, щось
десь шкрябало, але повернутися назад не міг, бо від
цього його директорський престиж дещо б запилився
(Микола Ю. Тарновський, Як на.. ниві, 1958, 92); Гервасія
Салогана і досі звуть не управителем, а теж економом, і це
неабияк шкрябає гоноровитого попихача (Михайло Стельмах, I,
1962, 22).
♦ На серці (за печінку) шкрябає, безос. — про
почуття турботи, неспокою, роздратування тощо, яке
кого-небудь охоплює. Од слів твоїх на серці шкряба (Володимир Сосюра,
I, 1957, 415); На серці [наче] миші шкрябають див.
миша.