ШКВАРИТИ, рю, риш, недок.
1. перех. і без додатка. Те саме, що смажити. На сковородку [сковорідку] положили [ласуни] Десятків два карасиків живих, Сметанкою як слід пообливали І на жарку їх шкварить прийнялись (Леонід Глібов, Байки.., 1959, 183); В обгорілій хатині приладнались кухарі з куховарством і край яскравого полум'я готують, печуть, на рожні шкварять (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 23); Це [смерть] навіть краще, ніж би їх, захопивши, мордували нещадно, живцем шкварили б десь під скиртою... (Олесь Гончар, III, 1959, 153); Сонце піднімалось вдень сливе до середини неба й шкварило нещадимо (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 28); З весни до пізнього літа шкварила землю посуха (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 433).
2. перех. і неперех., перен., розм. Пристрасно,
азартно, з особливою силою робити що-небудь (уживається
замість певного дієслова); жарити. — Гармаші,
пильнуй! — командував Шрам.. — Наводь усі влучно на он
ту площину, підготуй на зміну набої, і як махну
люлькою — шквар! (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 35);
[Катерина:] А цей ваш друг музейний добре шкварить на
гітарі! (Олександр Корнійчук, Чому посміх. зорі, 1958, 62); Десь
поблизу, неначе вирнувши, сопілка та бубон шкварили
метелицю (Іван Ле, Наливайко, 1957, 236); [Дзюба:] Кожний
дурень, батька якого та й його самого шкварив
батіжжям той скажений цар Павел (Іван Кочерга, I, 1956, 78);
— Коли що — шквар до нас (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 60);
// Сильно жалити (про комах); тяти. — Он і до сітки
узялися, усю продерли, а тут підеш роя збирати,
то та бджола шкварить тебе, шкварить... (Дніпрова Чайка,
Тв., 1960, 89).