в означеннях
Тлумачення, значення слова «шляхетний»:

ШЛЯХЕ́ТНИЙ, а, е.

1. Прикм. до шляхта і шляхтич. [Яким:] Йде [Хмельницький] тепер на панів-ляхів із великим військом. [Ясь:] Що те військо!.. Несила буде їм проти шляхетного війська вистояти (Борис Грінченко, II, 1963, 538); — Панові воєводі, князю Костянтину, наша шляхетна подяка й честь, — повагом мовив канцлер Речі Посполитої (Іван Ле, Наливайко, 1957, 22);
//  Аристократичного, дворянського походження. [Пряха:] Прийшла [принцеса] сюди найматись на роботу, король узяв як панну до палат, за царедворку до своєї жінки, і шанував і працею не мучив, і винайшов забутий герб якийсь, немовбито вона таки шляхетна ще з діда-прадіда (Леся Українка, II, 1951, 191); Виїхавши із Славгорода, за цілий рік жодного листа не написав [Галаган].. Хам! Дарма що шляхетного роду (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 416);
//  Власт. шляхті, аристократам; такий, як у шляхти, аристократів. «Звідки тут [у лісі] взялася ця струнка панянка у шляхетнім убранні?» — вихором майнуло в моїй голові (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 51);
//  Належний шляхті, аристократам. [Служебка:] Цілую руці, пане, і падаю до ніжок, красна дяка, що ясний пан дозволили мені, служебці подлій [підлій], витягнути пана з гнилої ями за шляхетні вушка (Леся Українка, II, 1951, 195); Полковник Кречетников задержав Гонту і ще декотрих і оддав їх ляхам. Добре вже натішили вони шляхетні свої душі, мордуючи мучеників (Олекса Стороженко, I, 1957, 164).

2. Який відзначається високими моральними якостями; який дістав добре виховання; благородний. — Вона хоче загладити свою вину!.. Шляхетна! Добра! (Іван Франко, VI, 1951, 258); Хотілося крикнути: «Не однімайте в мене Жені, будьте шляхетною людиною. Саїд Алі, молю вас!..» (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 120); Приблизно такою і уявлялася ця жінка: стримана, шляхетна, виглядає ніяк не на свої дев'яносто (Літературна Україна, 15.X 1974, 4);
//  Власт. такій людині. Я й досі ціную витриманість високого режисера і його шляхетне поводження (Юрій Яновський, II, 1958, 23); Марися мимоволі задивилась на це обличчя — бліде, чисте, одухотворене... «Є в ньому щось мужнє, шляхетне, воно по значене карбом величі...» (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 118); Верховинець Григорій з молодих літ був чоловіком великої витримки. Його статечності і такту могли б позаздрити і люди найбільш досконалого, шляхетного виховання (Терень Масенко, Під небом.., 1961, 173);
//  Який відзначається витонченістю, досконалістю, елегантністю; вишуканий. Семенові хочеться впасти на шию коневі, обняти його й говорити до нього ласкавою мовою, — він зрозуміє, ця шляхетна, випещена для блискавичного льоту тварина (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 235); [Лариса Валер'янівна:] Який шляхетний колір! (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 419).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 495.

Коментарі (0)