в означеннях
Тлумачення, значення слова «шляхтич»:

ШЛЯ́ХТИЧ, а, чол. Особа, що належить до шляхти. Син убогого шляхтича, новогрудського адвоката, і дочки економа, доброї господині, щирої католички, люблячої матері, Адам [Міцкевич] зростав в обстановці, що її в якійсь мірі можна назвати патріархальною Іпа ідилічною (Максим Рильський, X, 1962, 48); Юзеф Крапивницький, хоч і зубожілий, але родовитий шляхтич, не міг не помітити зухвальства батрака (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 26); — Але ж ви на наймита зовсім не схожі, — сказав я. — Бо я, бачите, не з міщан. Я дворянин, шляхтич, як нас тут звуть. Ми шляхтичі з батьків, з дідів (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 263);  * У порівняннях. Маруся їла як ніколи. Все їй здавалося надзвичайно смачним, опришки так ґречно припрошували, мов які шляхтичі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 145).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 496.

Коментарі (1)