Словник української мови

ШЛЮ́БНИЙ, а, е. Стос. до шлюбу. Особливо ганебна, підла, лицемірна нерівність у шлюбному і родинному праві, нерівність щодо дитини знищена Радянською владою цілком (Ленін, 42, 1974, 355); Шлюбна пара переступила, нарешті, поріг загсу (Юрій Яновський, I, 1958, 624);
//  Признач. для здійснення обряду одруження. Материне шлюбне вбрання — біла сорочка, вишита великими червоними квітами, вишнева шовкова спідниця, теж у квітку, і веселе намисто з коралів, і розмаїті стрічки — все так хороше пахло домом і давниною безтурботного дитинства (Олександр Довженко, I, 1958, 330);
//  Який перебуває в шлюбі. [Анна:] В мене є чоловік, шлюбний. Я йому присягала і йому додержу віри (Іван Франко, IX, 1952, 98); В селі більше десяти хат, де живуть на віру. І живуть же люди не гірш від шлюбних, хазяйнують, статок мають... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 49); — Ніколи не думав, що опинюсь в такій ролі... — Яка ж роль? Що проводжаєте шлюбну жінку? Що під одною парасолькою з нею? Але ж дощить! (Олесь Гончар, Циклон, 1970, 137).
 Шлюбний день — день одруження, весілля. А от і шлюбний день! Умовлено було не справляти дуже бучного весілля (Леся Українка, III, 1952, 506).
▲ Фактичні шлюбні відносини див. фактичний; Шлюбний політ — політ бджіл у період розмноження. Молоду матку, яка щойно повернулася із шлюбного польоту, зразу ж оточують бджоли (Бджоли, 1955, 42); Він нам розказував про пасічника-діда, Про бджіл, про норов їх, про шлюбний їх політ (Максим Рильський, II, 1960, 237).