ШЛУ́НОК, нка, чол.
1. Орган травлення людини,
хребетних і більшості безхребетних тварин, що являє
собою розширену частину травного тракту. Гості з
голодними шлунками потрощили вечерю до останнього
шматка хліба (Нечуй-Левицький, III, 1956, 249); Огир
прислухався дотравлення в своєму шлунку (Андрій Головко, II, 1957,
66); У черевній порожнині, безпосередньо під
діафрагмою, знаходяться печінка, шлунок і селезінка (Анатомія і фізіологія людини, 8 кл., 1957, 7);
// Рештки перетравленої їжі,
що викидаються з кишечника назовні. Я почуваю себе
добре. ..Шлунок добрий, язик чистіший (Михайло Коцюбинський, III,
1956, 451).
♦ Набивати (набити) шлунок див. набивати.
2. Страва, приготовлена з цього органа тварини. Свято вчини нам і шлунок мерщій приготуй для поживи (Микола Зеров, Вибр., 1966, 357).
3. перен., розм. Про фізіологічну потребу людини в їжі. Розповідав [батько] потім, як робили ото запальнички, майстрували бідони на молоко й гас, клопоталися не державною справою, а власними шлунками, за що потім не раз червоніли (Юрій Яновський, II, 1954, 16); Я рядовий життя і не більше. Потроху працюю, потроху мислю, бо кому ж хочеться бути просто придатком до свого власного шлунка... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 113).