ШМИГ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. шмигати і шмигнути. Навколо двері й брами нараз повідчинялися і хлопець — шмиг! — у царський двір (Три золоті слова, 1968, 166); Сутінями прокрався на вгород, по картоплі повз, щоб ніхто не побачив. А потім — шмиг! у коноплі (Андрій Головко, I, 1957, 72); Прочиняю двері — обережно, щоб і не рипнули, оглядаюся: чи нема на подвір'ї нікого, і — шмиг через вишняк на вулицю (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 78).