Словник української мови

ШПАРУВА́ТИ, ую, уєш, недок., перех. і без додатка. Замазувати щілини й заглиблення в стінах і на стелі будівель глиною. Зараз після обіду нарядилася Христя в стару одежинку, замісила глини й почала шпарувати (Панас Мирний, III, 1954, 101); Вони заходилися шпарувати щілини й дірки в стінах будинку (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 33);
//  Замазувати будь-які нерівності на поверхні чого-небудь. У весняній напрузі стояли щепи, і молода господиня, радіючи, білила їх вапном, потріскану кору шпарувала садівничим клеєм (Михайло Стельмах, II, 1962, 387);  * Образно. Дами виймали з сумок щось подібне до згустків крові і, хизуючись перед чоловіками, немилосердно шпарували ним збляклі від поту уста (Іван Ле, Мої листи, 1945, 7).