Словник української мови

ШПУРЛЯТИ, яю, яєш, недок., перех., що, ким, чим і без додатка. Різко, з силою кидати. — Шпурляй на його груддя! — гукав Івась на Грицька, що стояв з грудкою у руках.. — Шпурляй! Чого ти дивишся? Він шпурляв на нас? (Панас Мирний, IV, 1955, 97); Так дригнув ногою [Сагайда], що напівстягнутий старий його кірзовий чобіт відлетів за кільканадцять метрів. — Куди ви шпурляєте? — несподівано почувся знизу Маковеїв голос. — Хіба ви не бачите, що це я йду? (Олесь Гончар, III, 1959, 332);
//  Те саме, що вивергати. Смола кипить, як турецька кава. Вогні під нею палахкотять і шпурляють іскри на боки (Юрій Яновський, II, 1958, 128);  * Образно. А по дорозі на село котився гул. Вітер сердито кидався, шматував його й клаптя шпурляв у темряву (Андрій Головко, I, 1957, 68);
//  безос. З огню почало викидать цілі снопи й шпурляло їх угору (Нечуй-Левицький, II, 1956, 197);
//  Відкидати, викидати що-небудь звідкись. Шпурляла [Соломія] з скрині то свої сап'янці, то усяку одежину, доки знайшла на самому дні своє червоне намисто (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 391); Одсуваю комоду, виймаю хустя, шпурляю книжки, подушку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 266);
//  Ставити, класти що-небудь недбало, як попало. Коли втомлювався [Уралов], зовсім виснажений, шпурляв акордеон у куток (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 303);
//  перен. Недбало поводитися з чим-небудь. Він доведе, що в науці, як і в житті, є принципи, яких не можна то підносити вгору, то шпурляти під ноги (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 13);
//  Те саме, що шпурлятися. Розсердилася [Петренчиха], розгнівалася, біга по хаті, кочергами та хватками шпурляє (Любов Яновська, I, 1959, 86); Настя сама не знала, на кого напастись. Шпурляла все в хаті, стукала, далі сіла й почала причитувать (Степан Васильченко, I, 1959, 288); Він розкидав усі речі, шпурляв чемодани, висував шухляди (Юрій Смолич, II, 1958, 29);  * Образно. Весно, ти мучиш мене!.. Хмари вовнисті, немов ті клубочки, шпурляєш по небі (Іван Франко, XIII, 1954, 304); Грім гримить, шпурля перунами, кличе спраглий край (Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969, 277).
♦ Шпурляти грудкою (грудки, камінці, камінцями і т. ін.) в чий город — те саме, що Кидати камінці (камінець) у город (див. камінець). Олеся догадалась, що Онися шпурляла грудкою просто таки в їх город, схопилась з стільця й почала ходити по світлиці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 177); Шпурляти гроші (грішми, грошима) — нерозсудливо витрачати гроші. Примх, іграшок і розкошей З-за кордону не везли [люди]; Не шпурляли дурно грошей, — Та в кого вони й були? (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 369).