ШПУРНУТИ, ну, неш, док., перех., що, ким, чим і без додатка. Однокр. до шпурляти. Іван як хватне царя Ірода та як шпурне ним на гострий шпиль його замку, так цар Ірод і здох (Українські народні казки.., 1951, 141); Тільки що Мар'я намірилася крикнути: не кидай [шапку]!, як Христя уже й шпурнула (Панас Мирний, III, 1954, 239); [Олімпіада Іванівна:] Знаєте, Якове Григоровичу, як дивлюсь я на оті книжки, то, здається, так би їх і шпурнула в піч! (Леся Українка, II, 1951, 40); Галієнко шпурнув гранату (Іван Багмут, Опов., 1959, 75); Сліпуче сонце шпурнуло у високі вікна гарячим приском, золоті зайчики зграями застрибали по верстатах (Олесь Донченко, VI, 1957, 351); Раптом хвиля вибуху шпурнула професора вбік (Яків Баш, Проф. Вуйко, 1946, 99); Вітер шпурнув у шибки сухим снігом (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 203); Не встиг Терешко закінчити й слова, як Калашник шпурнув носилки й, лютий, вибіг з кошари (Григорій Епік, Тв., 1958, 398); Колись пани у вир війни шпурнули нас, немов в безодні… (Володимир Сосюра, I, 1957, 396); * Образно. Ніби під чарівним ліхтарем на екрані виросли рядами силуети кіп, як зубчасті дзвіниці. Шпурнули від себе, куди видно, велетенські тіні (Степан Васильченко, II, 1959, 168); Ми зиму обернемо у літо і землю шпурнемо до сонця... (Володимир Сосюра, I, 1957, 275); * У порівняннях. — В цеп! — Немов хто міцно згріб нас у жменю і шпурнув уперед, і розсипалися ми по степу, захекано бігли-сунулись, як величезні граблі, огрібаючи степ (Андрій Головко, I, 1957, 65).