Словник української мови

ШПИГОНУТИ, ну, неш, док., однокр., перех. і без додатка. Підсил. до шпигнути. Голова Жержелі кумедно, по-конячому смикнулася догори, ніби у ніс його шпигонув ґедзь (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 238); Позаду гримить автоматна черга. І враз Сергій відчуває, як йому щось боляче шпигонуло в ліве плече (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 14); Юлдаш перелетів через кінську голову. Прикрий біль шпигонув у ногу (Олесь Донченко, I, 1956, 178); Щось шпигонуло під серцем, поза спиною війнуло холодом, і Кухтиха прискорила ходу (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 96); — Так, — коротко відповів Заруба і в свою чергу шпигонув прокурора: — А ви ж хто будете, слідчий чи прокурор? (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 234); Йому дуже хотілось шпигонути Марту гострим словом (Олесь Донченко, IV, 1957, 71); Неждано Христину шпигонув здогад, що, може, чоловік навмисне лізе на небезпеку (Михайло Стельмах, I, 1962, 605);
//  безос. — У голові мов залізом розпеченим шпигонуло: нема [Марії]... умерла... втопилась... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 144); Дорош.. скрипнув зубами і так стис щелепи, що його боляче шпигонуло в скроні (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 321);  * У порівняннях. Отець Сидір, мов шпигонули його шилом, крутнувся на підборах, мало не впав (Олесь Донченко, III, 1956, 106); — А Христі чому немає? Палажка зиркнула на нього і закусила губи... Відказала так, немов шпигонула: — А ти в неї запитав би... (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 144).
♦ Мов (немов, наче і т. ін.) хто шпигонув ножем у серце див. серце; Шпигонути в серце — те саме, що Шпигнути в серце (див. шпигнути). Щось шпигонуло в серце Марусяка. Впився очима — і пізнав батька (Гнат Хоткевич, II, 1966, 239); І ось тепер, ..дивлячись на цих безжурних молодих тюрчанок без покривал, Петросов-Джавадов уперше відчув, як щось шпигонуло його в серце (Олесь Донченко, II, 1956, 85).