Словник української мови

ШПИГУ́НСТВО, а, сер. Злочинна діяльність, яка полягає в таємному збиранні відомостей або викраданні матеріалів, що становлять державну таємницю, з метою передачі їх іншій державі. Англійський уряд витрачав величезні кошти на субсидії своїм союзникам і на шпигунство у Франції (Нова історія. Підручник для 8 кл., 1956, 89); Навіть однодумці, навіть спільники по вбивству і шпигунству не довіряють йому, і не тому, що він найгірший, а просто до цього зобов'язує шпигунське ремесло (Михайло Стельмах, II, 1962, 357);
//  Вистежування, розшук. У Білій Церкві Почанівський урочисто попрощався із патріархом.. Обридло.. Почанівському це марне і безглузде шпигунство (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 390); Тринадцятирічне перебування Тичини у чернігівських духовних школах, бурсі та семінарії з їхньою схоластикою, страхом перед живою думкою, системою шпигунства і лицемірства лягли тягарем на душу вразливого юнака (Радянське літературознавство, 5, 1971, 49).