Словник української мови

ШРАМУВА́ТИЙ, а, е. Покритий шрамами. — Поїхала [Галина Сафронівна] до Івана Сидоровича.. — і задоволена посмішка заграла на шрамуватому обличчі [шофера] (Олександр Підсуха, Віч-на-віч, 1962, 106);
//  Покритий подряпинами, порізами і т. ін. (про дерево). Підіймає берест віття, — кору зносить шрамувату — знак гарячий лихоліття в тілі дерева-солдата (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 87).