ШРАМУВА́ТИЙ, а, е. Покритий шрамами. — Поїхала
[Галина Сафронівна] до Івана Сидоровича.. — і
задоволена посмішка заграла на шрамуватому обличчі
[шофера] (Олександр Підсуха, Віч-на-віч, 1962, 106);
// Покритий
подряпинами, порізами і т. ін. (про дерево). Підіймає берест
віття, — кору зносить шрамувату — знак гарячий
лихоліття в тілі дерева-солдата (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 87).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 529.