Словник української мови

ШРАПНЕ́ЛЬНИЙ, а, е. Прикм. до шрапнель. Зітхнув. — Ех, — думав! — Чого не думалося в ті медові дні, коли повітря, підхмелене шрапнельним димом, кров'ю, весняними громами, п'янило мозок (Андрій Головко, I, 1957, 70);
//  Який є шрапнеллю. На шибках вікон навхрест біліють смужки паперу, місцями на стінах видно сліди шрапнельних куль (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 273); Ні, не забуть атаки шалу, де стріхи рвав шрапнельний град! Ми на махновців наступали під рев гарматних канонад... (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 172); Авангарди його військ уже бачать терикони Донбасу, шрапнельні снаряди рвуться в небі над Синельниковим (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 579);
//  Заподіяний шрапнеллю. Шрапнельну рану під серцем він затискає рукою, і гвинтівка — в його другій руці (Юрій Яновський, I, 1954, 10).