Словник української мови

ШТИЛЬ 1, ю, чол. Відсутність вітру (на морі, озері і т. ін.); безвітря. Стояв штиль. Море коливалося блакитним атласом, і, скільки сягало око, розбігалися його просторами сріблясті стежки (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 278); — Ну, як там море? Тихе чи бушує? — Тихе, дядьку, повний штиль!.. (Степан Олійник, З книги життя, 1968, 66); Шумує буйна людська хвиля, хоч і мовчить, як море в штиль, Коли воно чекає вітру, щоб вдарити у береги (Леонід Первомайський, II, 1958, 28).
♦ Мертвий штиль — повне безвітря. На мить Сашко спинився на пагорбі і з жалем подивився на легкі при березі брижі застиглого в мертвому штилі моря (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 12).

ШТИЛЬ 2, ю, чол., заст. Стиль. — Буонапарте — наш лютий ворог, але хто буде заперечувати, що французька мова вишукана, високого штилю і краси незрівнянної (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 168); Він любив висловлюватися абстрактно і трагічно високим штилем (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 209); Готуючись до розмови з письменником, Василь Опанасович мимоволі переходив часом на високий штиль (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 257).

ШТИЛЬ 3, я, чол. Загострена жердина, кілок (перев. для носіння соломи, сіна). — А чом же, дядьку, ви не викопали тих грошей, коли бачили, де вони горять? Я б зараз пішов з штилем та виштиляв місце, викопав би гроші та накупив би собі волів та коней... — сказав Денис (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 332); — Та тільки б свиснув хто — з косами, з штилями підемо на панство, до ноги виріжемо (Андрій Головко, II, 1957, 230); Хлопці облишили штилі, стовпилися цікаві біля містка, стежачи, як направляє Білограй крутим узвозом коня (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 125).