Словник української мови

ШУГНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до шугати 1—7. Налетять горобці та й, сварливо цвірчучи, угору шугнуть з пустого городу (Марко Вовчок, I, 1955, 169); З ґвалтом знялася стайка крижнів, з виском шугнули кулики (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 189); Щораз, як небо запала, Постеляться тумани, Шугне блискавиці стріла, Збушують океани (Павло Грабовський, I, 1959, 411); Ракета шугнула, — Як тільки шугає ракета, — Пронизливим гулом Звістила про себе планету (Микола Гірник, Стартують.., 1963, 30); Було видно, як міни, мов чорні риби, зробивши в блакиті найкрутішу траєкторію, шугнули в саму гущу німців (Олесь Гончар, III, 1959, 117); По Яругах ще з самого ранку шугнула звістка, що повернувся з війська молодий Шугаєнко та привіз собі й жінку (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 185); Світло спалахнуло, і гамір, який от-от вже мав знову шугнути аж під стелю, так і не шугнув (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 260); Чоловік метнувся на стерню, а біля нього шугнув молодий заєць, підкидаючи задні ноги (Михайло Стельмах, II, 1962, 298); — Тс-с... Щось ніби в пшеничці шугнуло, Володимире Михайловичу (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 362); Беркут шугнув униз, потім круто здійнявся вгору і полинув у безмежний степ (Анатолій Хорунжий. Ковила, 1960, 4); Кліть смикнулася з тяжким грюком, на якусь мить зависла і, немов падаючи, шугнула донизу (Анатолій Хорунжий, Місто.., 1962, 7); Світлі іскряні потоки звільненої води шугнули на нижній б'єф (Вадим Собко, Шлях.., 1948, 131); Донизу у в яр! Земля шугнула І глухо гупнула на дні (Микола Бажан, I, 1946, 150); Василь зробив був уже два кроки, щоб шугнути в гущавину зелених левад, але раптом застиг: стояв як укопаний (Григорій Косинка, Новели, 1962, 188); — Хло-о-пці-і… їде! — розітнулось з-за купки дерев на горбку. Дітвора, як горобці, враз шугнула до класу (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 100); — Пора! Риба не буде чекати, поки ти зберешся і виїдеш з сітями, вона може й в інші місця шугнути! (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 69); А пані як гляне на його, — аж іскри із очей скакнули, на лиці міниться. Люди до неї — щоб то її по-своєму вітати; а вона вихопила в когось із рук свічку та в двері — стриб! Люди так і шугнули од тих дверей (Марко Вовчок, I, 1955, 120); Вітер шугнув убік, зігнав з дороги стовпчик пилюки (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 150); Міцно на дубі тримається мідь, Та сухозлітка вже падає з клена, І відчувається: між верховіть Скоро шугне завірюха шалена (Любомир Дмитерко, Київські кручі, 1962, 176); Ось ранок… Ось зразу шугнуло світом, наче хто торкнув головешку, що, догоряючи, тліла — і сизе полум'я віхтем знялося вгору серед червоного жару (Панас Мирний, IV, 1955, 307); Прорвавшись крізь обшир, пожежа шугнула, Мов сполох раптовий багрових комет (Микола Бажан, Вибр., 1940, 128); У п'яному сні йому щось верзлося, але помалу туман шугнув, розтанув (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 198); В хату шугнув густий дух матіоли і тургуна (Олесь Донченко, Дочка, 1950, 98); Кров шугнула їй у скроні, обпалила обличчя (Петро Панч, II, 1956, 501); Говорила ж вона голосно! До того раз у раз оглядалася, придивлялася — то порошинку спахне, то скатерку осмикне, то крикне з вікна на качок або шугне горобців (Марко Вовчок, VI, 1956, 245); Старий шугнув рукою в кишеню, машинально витяг недокурену сигарету (Леонід Первомайський, Материн.. хліб, 1960, 79); Вершник шугнув рукою не до боку, де мала б висіти шабля у всякого подорожнього, а в... пазуху (Іван Ле, Україна, 1940, 278); «Ось зараз!.. ось зараз!..» — щось кричало в Дорі і опекло, а його ноги самі зігнулись і шугнули в провалля, обсипаючи глину... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 379);
//  безос. — Цю знаєте? — І на всю школу несподівано шугнуло: — Де ти бродиш, моя доля,.. (Степан Васильченко, Талант, 1955, 9);
//  кого, що, розм. Зіпхнути, скинути з чого-небудь. [Другий (нелюбо зиркає на монумент):] Не знаю, чого вони панькаються з ним — на мене, то я б шугнув його з гори, тільки загув би… (Степан Васильченко, III, 1960, 267).