ШУ́ЛА, и, жін., діал. Стовп (у 1 знач.). Півсела вийшло на роботу ще вдосвіта, а коли за шпилем виринуло сонце — наше добре снідання — у землю закопували шули... (Григорій Косинка, Новели, 1962, 35); «Мабуть, володар Богданівки не дуже гарний господар, — подумала Огієвська, очі якої помічали кожну дрібничку. — І ворота ледве тримаються на трухлявих шулах» (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 540); * Образно. Нехай минуло років сто, коли її [епоху] зіпнули, і вже того немає, хто у ній поставив шули (Василь Швець, Неспок. літо, 1959, 130).