ШУЛІ́КА, и, чол. Великий хижий птах родини
яструбиних з довгими крилами і загнутим дзьобом; коршак.
Мов курята, сполохані шулікою, люди подались до
церкви (Іван Франко, II, 1950, 364); У сонячній, холодній імлі
степового ранку ширяє над землею шуліка (Михайло Чабанівський, Балкан,
весна, 1960, 479); Раптом налетів шуліка, шугнув до
дерева, і синичка жалібно забилася в кігтях хижака
(Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 115); * У порівняннях. Ясь ще довго
грав, а потім подивився і не пізнав хлопця — ніс у нього
був гачкуватий, як у шуліки (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 42);
// перен., розм. Жорстока, злобна людина. — Ну та й
змостив же собі гніздо Яремка отам на горі!.. Трудно
буде козакам викишкати отого шуліку з гнізда, —
загомонів стиха Вовгура-Лисенко (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 131);
То весна, то зима настава; Кожний стук той в
безмірних світах одкрива Людям, — зграї шулік і голубок, —
без впину То колиску одним, то другим домовину...
(Леся Українка, IV, 1954, 262); Ні шуліки, ні грабіжки злі,
Верховино, не страшні тобі, ковалі великої землі на
посту у дружбі, не злобі (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 120);
// перен., розм. Ворожий літак. Міст запнула чорна
завіса диму й куряви, а знахабнілі шуліки все шугали
й шугали над землею, ревучи й розтинаючи свистом
моторів повітря (Юрій Збанацький, Таємниця.., 1971, 23); Кожному
було ясно, що вони летять на нас — ці німецькі
шуліки (Дмитро Ткач, Моряки, 1948, 32).
♦ Шулікою (як шуліка, мов шуліка) налітати
(налетіти, кидатися, кинутися і т. ін.) на кого — раптово,
хижо накидатися, нападати на кого-небудь. Роман,
почувши крик, прибіг до стайні і шулікою кинувся
на Загубу (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 507); Кепські, чує шпак,
діла Та з шпаківні — як стріла. Окрутнувсь — та на
кота, мов шуліка, наліта (Дмитро Білоус, Пташ. голоси, 1956, 8).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 560.