в означеннях
Тлумачення, значення слова «шум»:

ШУМ 1, у, чол.

1. Сукупність різноманітних звуків, які швидко змінюються за частотою і силою; глухі звуки, що зливаються в одноманітне незлагоджене звучання. І від бурі, що бушує, і від грому, що так і розривається над головами, шум такий.., що страшно і згадати! .. (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 413); Чую у моїй хаті якісь тривожні шуми, щось ходить по ній, затаївши стогнання, шелестить в пітьмі папером, штовхає стіни і деренчить шибками.. Тоді я догадуюсь: буря (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 407); Зробилося страшно. Ліс відразу став ворожим, і в шумах його чулися погрози (Гнат Хоткевич, II, 1966, 127); [Таня:] Тихо крутяться пари, тихий шум ходить од шовків (Степан Васильченко, III, 1960, 129); З шумом страшним величезна Хвиля з гори налетіла на пліт і у вир закрутила (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 105); Було так тихо, що навіть шелест листя на ясені здавався великим шумом (Олекса Десняк, Вибр., 1947, 185); Нараз я почув шум мотора. На шляху, що пролягав біля саду, їхала машина (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 159); У всі щілини й дірки з шумом і свистом б'є пара (Василь Еллан, II, 1958, 10);  * Образно. Мій син, грибок на двох тоненьких ніжках, У перший раз пішов сьогодні в школу.. Учитися! Вдихати шум віків! Рости і розумнішати! (Максим Рильський, II, 1960, 102);  * У порівняннях. Звуки їх [пісень] — то шум дощу неначе, Або вітер виє-завива... (Павло Грабовський, I, 1959, 191);
//  Безладне звучання багатьох голосів; гомін, галас. Шум і гамір іскристою хвилею зносився над товариством (Іван Франко, VI, 1951, 210); Він заглибився в свої ієрогліфічні картки і не звертав жодної уваги на грюкання дверей, шум, гамір людських голосів (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 252); Здійнявся шум. Хмельницький підносить булаву вгору. Настає тиша (Олександр Корнійчук, I, 1955, 215); Що то за шум учинивсь на базарі? Куди так весело поспішав базарна громада? Чи то не старий Григорій Товченик повернувся з Далекого Сходу? Ви вгадали (Олександр Довженко, I, 1958, 76); Якась жінка лаялась, а їй спокійно відповідав Степовий, переконував у чомусь. — Що за шум, а бійки немає, — відчинивши двері, промовив Величай (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 76); Комсомольці з веселим шумом оточили Павлуся. — Бібліотекар наш прийшов! — гукав якийсь білявий довговидий хлопчина (Олесь Донченко, II, 1956, 15);
//  Різноманітні звуки якогось населеного пункту. — Інше тут життя, як там у Львові, Менше шуму, грому, біганини (Іван Франко, XIII, 1954, 329); Міський шум то чувся зовсім близько, то раптом, даленів (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 7).

2. перен., розм. Розмови, пересуди, жваві обговорення, викликані підвищеною цікавістю до кого-, чого-небудь. [Катя:] Ой Олюшко, а у нас тут стільки шуму-перешуму було. Доки ти там рекорда ставила, Галя Шалі мов а, розповідають, запустила диска тільки на один метр менше за тебе (Вадим Собко, П'єси, 1958, 321).
Зчинився (учинився) шум — почалося широке обговорення якого-небудь питання. Товариші переслали записку у прогресивні закордонні газети. Зчинився шум, не який-небудь, а світового масштабу! (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 391); Робити (наробити) [багато, чимало і т. ін.] шуму — викликати багато розмов, привертати до себе загальну увагу. Уже перша збірка «Лірики», видана ще тоді в Славгороді, наробила шуму, принесла йому і славу й гроші (Андрій Головко, II, 1957, 487).

3. лінгв. Звук, який утворюється в порожнині рота без участі голосу, під час проходження повітряного струменя через перешкоди в мовному апараті.

4. техн., мед. Звук з неясно вираженою тональністю. Шум у моторі; Шуми радіоприймача; Шум у серці.
 Шум у вухах — те саме, що Шумить у вухах (див. шуміти1). Він тільки й чує шалене биття серця, шум у вухах, гупання в скронях... Він пропустив! Він не наважився! Не наважився підняти руку на людину! (Микола Олійник, Туди, де бій, 1971, 169); Шум у голові — те саме, що Шумить у голові (див. шуміти 1). Трохи полегшало. Проте вона все ж таки відчувала Якийсь шум у голові і млість по всьому тілі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 511).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 561.

Коментарі (0)

ШУМ 2, у, чол.

1. Непрозора й легка пузирчаста маса, яка утворюється на поверхні деяких рідин при сильному збовтуванні, нагріванні, бродінні і т. ін.; піна. Доярка схилилася над дійницями, що наповнювалися теплим шумом (Степан Тудор, Вибр., 1949, 355); Корова здоїлася без вибриків. Йонька продмухав у піні дірочку і цмолив, скільки душеньці забажалося, оббираючи шум із вусів (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 436);  * У порівняннях. Земля будилась. Гречка поплила білим пінистим шумом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 375); Відсиніла височезне грінавське небо, віддзвеніла співуча братня мова, відшумували білим шумом переповнені келихи садів (Олесь Гончар, III, 1959, 334);
//  Непрозора й легка пузирчаста маса, що утворюється мильною водою. Берник сидів за столом і ретельно голився перед маленьким люстерком. Під густим мильним шумом сховалися зморшки, і від цього він здавався зовсім ще молодим (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 195);
//  Рясний піт, піна, що покриває розгарячілого коня. Зельман справив рукою на діда Федора, який скористав з перестанку і оббирав шум з коней (Марко Черемшина, Тв., 1960, 247);
//  Пузирчаста слина, що. з'являється у тварин (перев. при втомі, захворюваннях, від злості і т. ін.). Хрюкала [свиня] швидко-швидко, аж захлиналась, пінилась біло-рожевим шумом (Степан Васильченко, II, 1959, 8).
Зелений шум — густий листяний покрив на деревах у лісі, а також шелест, утворюваний ним. Трістан блукав по лісі, ловив зелений шум, хотів йому віддати своє кохання й сум (Леся Українка, I, 1951, 409); Зелений шум пливе над, ними неначе маревом згадок, і карабінки за плечима хитає сумно коней крок (Володимир Сосюра, II, 1958, 411).

2. рідко. Те саме, що вир 1. Човник натрапляв на бистрину в шумі; вода гойдала його, неначе трісочку (Нечуй-Левицький, III, 1956, 225); Часом пропливали мимо, стиха буркочучи і пінячись, маленькі шуми (Степан Васильченко, I, 1959, 141);  * У порівняннях. Грай, моя пісне, як вітер сей грає! Шуми, як той шум, що круг човна вирує! (Леся Українка, I, 1951, 65).
Під шум іти — зникати під водою; топитися. [Савка:] Ти вже велика?.. Ти вже розумніша за батька? Ну, то й іди під три чорти з моєї хати! Іди собі хоч під шум! (Степан Васильченко, III, 1960, 73); — Аж ось у тому царстві сталося нещастя: якесь вороже плем'я прийшло із-за моря і напало війною на вельможу. Шле вельможа війська, як під шум ідуть — не вертаються (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 221); Пускати (пустити) під шум див. пускати.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 561.

Коментарі (0)

ШУМ 3, а, чол., етн. Танок, який ведуть дівчата, ставши в два ряди і взявшись за руки, ніби заплітаючи тин. Дівчатка стоять одна за одною в два ряди і співають: Ой нумо, нумо В зеленого шума (Український дитячий фольклор, 1962, 95);
//  Назва міфічної істоти, згадуваної в піснях, якими супроводжується цей танок. А в нашого Шума Зеленая шуба. А Шум ходить по діброві, А Шумиха рибу ловить (Павло Чубинський, III, 1872, 51).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 561.

Коментарі (0)