в означеннях
Тлумачення, значення слова «шумний»:

ШУМНИЙ 1, а, е.

1. Який видає, утворює шум (див. шум 1 1). Цього ранку, коли Ант вирушив на лови, в лісі було тихо, .. тільки десь сумно жалілись горлиці, каркав ворон, та ще в ярах, які перерізували ліс, дзвеніли шумні потоки (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 14); Так і прокинувся ранком щасливим, Може, любов моя ходить із ним: Вітром гульливим, гоголем сивим, озером синім, лугом шумним? (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 164); Вийдемо надвечір з Марією в поле, станемо на стежині посеред шумної пшениці (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 127); Коло стола сиділи ми, широкий і шумний гурток, розмова йшла веселая (Іван Франко, XI, 1952, 153); Що хуртовина, — чи їм, фронтовикам, до негоди звикати! Весело розмовляючи, шумним натовпом пройшли через вокзал і рушили до міста (Андрій Головко, II, 1957, 534).

2. Який відбувається з шумом (див. шум 1), супроводжується шумом. Пригадує [В. І. Ленін] шумні наради, підпілля, робочі гуртки, як вчив він боротись за владу і ділом і словом дзвінким (Володимир Сосюра, I, 1957, 137); Він сів поряд, надто спокійний для такого шумного вечора (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 133);
//  Сповнений шуму, пожвавлення, руху, суєти. З пекла шумних столиць утечу я гай-гай, Затаївши журбу неслухняну, Придивлюся до ран, що шматують наш край, До старчачої хати загляну (Павло Грабовський, I, 1959, 553); Довге життя серед природи, звичка до самотності, до споглядання, без сумніву, впливають на людину, надаючи їй рис, які не властиві жителю шумного міста з йога динамічним напруженим пульсом життя (Олександр Довженко, I, 1958, 493); Міські проспекти і майдани багатолюдні і шумні: ідуть невпинно громадяни — веселі, зайняті, сумні (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 16);
//  перен. Неспокійний, бурхливий, сповнений подій, тривог і т. ін. Хоч мав [Темницький], напевно, не більше тридцяти літ, то проте здавалося, що у нього не було ніколи тої «шумної» молодості, що він ніколи не віддавався ніяким ілюзіям (Іван Франко, II, 1950, 292); Не вспів я придивитись до живого й шумного шахтарського життя навкруги себе, як мене разом із двома другими вчителями заарештовано й посаджено в Бахмутську тюрму (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 194); Рідні книги в синьому сап'яні, Тихий згад шумних ліцейських літ, Воркітливий, сивий голос няні, — Та невже це тільки тінь і слід? (Максим Рильський, II, 1960, 110).

3. перен., розм. Який викликає шум (див. шум 1 2), привертає широку увагу. Ті слова, сказати по правді, зовсім не заімпонували, і під шумними фразами ми відчули цілковиту пустоту серця та брак усяких переконань (Іван Франко, XVI, 1955, 355); Шумний успіх.

4. лінгв. Який утворюється за допомогою шуму (див. шум1 3).
Шумні приголосні, лінгв. — приголосні, у творенні яких переважає шум. Шумні приголосні — приголосні звуки, при творенні яких шум або становить усю їх звукову якість, або, якщо він змішаний з голосом, має над останнім перевагу (Словник лінгвістичних термінів, 1957, 220).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 563.

Коментарі (0)

ШУМНИЙ 2, а, е. Який піниться, вкритий шумом (див. шум 2 1); пінявий. Запиваючи печеню шумним пивом і медом, магнати потроху розговорилися (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 97); Носять Мартині вчениці — Учениці й помічниці — Відра з шумним молоком (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 25).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 563.

Коментарі (0)