Словник української мови

ШУ́СТРИЙ, а, е. Рухливий, жвавий, моторний, спритний (про людину). Здивовані дядьки, тітки, хлопці й дівчата бігли назустріч. Попереду вискочила прудконога малеча, шустра й рожевощока (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 327); Щастя розікрали ті, Що були, як змії, спритні, шустрі (Агата Турчинська, Земле моя.., 1961, 36); — Йому й без горілки гірко, — єхидно усміхнувся Сергій.. — Заткнись, а то по пиці схватиш, — пообіцяв Тимко, недобре ворухнувши на нього очима. — А ну, тпруськи! — розвів хлопців Микита. — Які шустрі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 288);
//  Який виражає ці риси людини. Діти не одходять од дверей, поприхиляли уші, дослухаються. Один підняв пучку вгору, повертає шустре личко, нишком, таємниче: — Вони ще тут... (Степан Васильченко, II, 1959, 90);
//  Прудкий, проворний (про тварин, птахів, риб). В лісі щебетали пташки, .. на сонці вигравали шустрі ящірки (Федір Бурлака, Напередодні, 1956, 337); З глибини невода вибігали шустрі щуки, кидались на берег, підплигували і з розгону врізувались у стіну сіті (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 455).