Словник української мови

ШВИРГОНУ́ТИ, ну, неш, док., однокр., перех. і неперех., розм. Підсил. до швиргнути. Дід Панас виплутував рибу, клав собі в човен; налапав дві жаби й швиргонув їх спересердя геть у воду (Нечуй-Левицький, I, 1956, 66); Щось наче підхопило мене й швиргонуло на землю (Леонід Смілянський, Сашко, 1954, 84); Мар'ян Хомаха вискочив з хати. І капелюха свого забув. Устина швиргонула його за поріг (Степан Чорнобривець Визвол. земля, 1950, 180);
//  безос. Ліве колесо потрапило в невидиму калабаню, тачка брикнула задом, і Йоньку швиргонуло в потік (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 228).