Словник української мови

ШИБНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех., розм. Однокр. до шибати 1;
//  безос. «Ще візьме ковалиха та й викине [листівки] або в печі спалить!», — шибнуло хлопцеві в мізку (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 365); Щойно я на сінешній поріг, а вже з хати шибнуло на мене духом печеного м'яса, мов на великдень (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 299).
♦ Кров шибнула в голову кому — те саме, що Кров ударила в голову (див. кров). — Нічого не перекажеш Мар'янці? — Шибнула тому кров у голову (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 297).