ШИ́Я, і, жін.
1. Частина тіла людини та більшості
тварин, що з'єднує голову з тулубом. Лошата підняли
голови до хазяїна свого й чекали, напруживши жили на
міцних шиях (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 393); Лейтенант
помітно посоліднішав. Шию тримав рівно, хрящуватий
кадик туго випинався з-під коміра (Олесь Гончар, III, 1959,
213); Голова.. сполучена в ящірки з тулубом за
допомогою шиї (Зоологія. Підручник для 7 кл., 1957, 97); * Образно. Коли тіні поволі
гусли, спокійна затока надівала на шию разок дорогого
намиста — неаполітанських вогнів (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
296); * У порівняннях. Розлилась Рось рукавами й рукавцями..,
то вигинаючи воду, наче шию лебедину, то розбиваючи
її білими краплями в білій легкій, як пух, піні (Нечуй-Левицький,
I, 1956, 51).
♦ Бути на шиї — те саме, що Сидіти на шиї (див.
сидіти). — Була вже одна трясця на моїй шиї, —
насуплюється Юхрим (Михайло Стельмах, I, 1962, 258); Виснути на
шию див. виснути 1; Висунути шию з ярма; Скинути
ярмо з шиї: а) визволитися з неволі, звільнитися від
залежності. Коли Остап.. здіймав річ про те, що пора
вже висунути шию з панського ярма, люди спочували
йому, але далі спочуття діло не йшло (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
339); [Неофіт-раб:] Утомлені своїм довічним
рабством, вони гадають розірвати пута і скинути ярмо
з своєї шиї (Леся Українка, II, 1951, 238); б) позбутися чогось
обтяжливого; Витурити в шию див. витурювати;
Воляча шия див. волячий; В (у) шию — грубо
випровадити, вигнати. [Храпко:] Скажи їм [людям]: хто
з грошима — хай іде, а хто без грошей — у шию!
(Панас Мирний, V, 1955, 122); Гнати (виганяти, вигонити, вигнати,
витурити і т. ін.) в три шиї див. три; Гнати в шию
див. гнати; Гнути шию див. гнути; Діставати (дістати)
по шиї — бути битим; одержувати покарання; За шию
не ллє див. лити; За шию [падати, сипатися і т. ін.] —
за комір (падати, сипатися і т. ін.). Кулі впивалися в
стіну над головою, і штукатурка сипалась йому за шию
(Олесь Гончар, III, 1959, 146); Краплі дощу дріботіли йому
[Хомі] по картузику, потрапляючи іноді й за шию
(Григорій Тютюнник. Вир, 1964, 84); Звернути шию див. звертати;
Згинати (зігнути) шию див. згинати; Злазити (злізати,
злізти) з шиї див. злазити 1; Зламати [собі] шию див.
зламувати; Милити шию див. милити; Накладати
(накласти, надівати, надіти) ярмо на [свою] шию див.
ярмо; Накласти (надавати, дати і т. ін.) по шиї (в шию)
кому — побити когось. [Тиміш:] А спробуєм гукнуть,
То в шию накладуть (Марко Кропивницький, V, 1959, 596);
[Платон Гаврилович (грізно до Дороша):] Ей ти,
чорток [чорте], хочеш, щоб я тобі по шиї надавав? (Степан Васильченко,
III, 1960, 146); Намилити шию див. намилювати;
Наминати (нам'яти, набити і т. ін.) шию кому — те саме,
що Наминати (нам'яти) боки (див. наминати). Намну я
тобі шию, коли зустрінемося (Юрій Яновський, II, 1958, 147); На
свою (мою, твою і т. ін.) шию; Собі на шию — на чиюсь
відповідальність, обтяжуючи когось. Спершу дядько..
почне закидати: що де в чорта хто не вирветься, .. та
все до його, на його шию, об'їдати та оббирати (Панас Мирний,
I, 1954, 91); — І сівба, і переселення — все на мою
шию (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 172); Парубок завів Степаниду
до своєї матері, а восени й одружився на вдовиці, і довго
чудувалося село, як славний, з ремеслом у руці хлопець,
за якого залюбки пішла б усяка дівчина, міг узяти на свою
шию аж семеро дітей (Михайло Стельмах, II, 1962, 362);
Насідати на шию див. насідати; На шию вішатися див.
вішатися; Петлю (зашморг) на шию [накладати, накласти,
накидати, накинути і т. ін.] — кінчати життя
самогубством; вішатися. Не легко без грошей. Саме легше петлю
на шию або з мосту та в воду (Архип Тесленко, З книги життя,
1949, 88); Та й за голяка також не варт іти заміж.
Ліпше петлю на шию та відразу вмерти, аніж у
злиднях щодня конати (Лесь Мартович, Тв., 1954, 338); — Я краще
зашморг накину собі на шию, ніж піду у ваші покої! —
озвалась Наталка і гірко-гірко захлипала (Спиридон Добровольський, Очак,
розмир, 1962, 25); Петля (аркан і т. ін.) на шию —
про неволю, цілковиту залежність від когось. — Вчись,
Романе, пізнавати панську лихоманку наживи. З неї
почала витися петля на людську шию (Михайло Стельмах, I,
1962, 351); [Хмельницький:] Я знаю, дружба
з ханом — це аркан на шию (Олександр Корнійчук, I, 1955, 228);
Підставляти (підставити, давати, дати і т. ін.)
шию [в ярмо, під ярмо]: а) брати на себе чиїсь
обов'язки, відповідальність тощо, обтяжуючи себе.
— Уже тепер годі за вас підставляти шию, годі!
(Марко Вовчок, I, 1955, 89); б) ставити себе у цілковиту
залежність від когось. А генерал.. не дожидає, поки
піщанська громада самохіть підставить під ярмо шию
(Панас Мирний, I, 1949, 189); Повисати (повиснути) на шиї (на
шию) див. повисати; Повіситися на шию див.
повіситися; Погнати в шию див. погнати; По [саму, самісіньку]
шию: а) (у сполуч. з дієсл.) дуже глибоко занурившись
у що-небудь. Скочив я в воду; думав, буде мені по шию,
але примічаю, що ногами дна не достаю та все тону
глибше (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 94); — Лаяв? — Ні, говорив
тільки, що корови по шиї в грязюці стоять (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 111); Варто лише кому збитись убік на кілька
кроків, і вже він провалюється по саму шию (Олесь Гончар,
II, 1959, 417); б) дуже багато. — Роботи в мене по
самісіньку шию (Нечуй-Левицький, V, 1966, 251); По шию в боргах —
дуже багато грошей винен. Колісник по коліна в
трісках, по шию в боргах (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 94); Сидіти
на шиї див. сидіти; Сідати (сісти) на шию кому: а)
ставати чиїмось утриманцем, обтяжувати когось
турботами про себе. [Хуса:] Тоді згадала, що є ще тута
десь твій чоловік, то час уже йому на шию сісти,
проциндривши весь посаг свій? (Леся Українка, III, 1952, 165);
«Та що ж це, справді, я каліка, Щоб друзям та на шию
сів?» (Сергій Воскрекасенко, І всерйоз.., 1960, 60); — Людські діти
самі на себе гроші заробляють, а цей сів мені верхи на
шию і злізати не думає?! (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 255); б)
ставити когось в залежність від себе, підкоряти своєму
впливові, силі. — Їм тільки спусти, так вони й на
шию сядуть, багатирня чортова! (Андрій Головко, II, 1957,
243); — Ти, Юрку, не журися, не всі дівчата так
думають. Можеш швидко знайти собі таку, яка сяде тобі
на шию і поганятиме на правах жінки (Микола Ю. Тарновський,
День.., 1963, 118); Скрутити [собі] шию — те саме, що
Зламати [собі] шию (див. зламувати); Стромляти шию
в зашморг (ярмо і т. ін.) див. стромляти; Схиляти
(схилити) шию див. схиляти; Шия — хоч обіддя гни —
про кремезну, сильну людину. Сама [Олена] товста,
як бодня, а шия — хоч обіддя гни (Нечуй-Левицький, II, 1956, 265);
Ярмо (хомут, цеп і т. ін.) на шиї в кого: а) хтось
перебуває в неволі, в цілковитій залежності. — Куди ж я піду? —
питаю. — То вже твоє діло, — одказує [пан].
— Цеп же, — кажу, — у мене на шиї прикований
(Панас Мирний, III, 1954, 166); б) про щось обтяжливе для
когось. Ті чотири десятини ще не його, це ще хомут
на шиї у поки виплатять за них в банк! (Андрій Головко, II,
1957, 513).
2. розм. Вузька частина якогось предмета, споруди і т. ін. Кайдаш підвів очі і глянув на комин, на шию коло комина, під шиєю була дірка на піч (Нечуй-Левицький, II, 1956, 352); Поверх дзвонів баня, там шия, піддашок, швайка, яблуко і на яблуці хрест (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 20); Складається [ліра] з таких основних частин: корпусу з додатком («шиєю»), кілків для натягування струн, клавіатури з кришкою, коробки з дерев'яним коліщам та підгрифа (Гуменюк, Українські народні музичні інструменти, 1967, 119); Обабіч вулиці величезні крани повертали свої довгі, витягнуті шиї, підіймаючи вгору і опускаючи на високі поверхи штабелі дощок, контейнери цегли, залізні балки, готові рами вікон (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 139).