в означеннях
Тлумачення, значення слова «шиплячий»:

ШИПЛЯ́ЧИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. теп. ч. до шипіти.

2. у знач. прикм. Який шипить. Воно [море] вже збудилось, здригнулось, заголубіло, дзвінко стука в порожні боки човнів і стелить Джузеппе під ноги шиплячу піну (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 415);
//  у знач. ім. шиплячі, чих, мн., лінгв. Те саме, що Шиплячі звуки (приголосні). [Славон:] А як, скажіть, даються вам шиплячі? [Василь Панасович:] Поки що вимовляю... (Олександр Підсуха, Жарти.., 1968, 71); За характером звучання щілинні приголосні з, с, ц, дз звуться свистячими, а ж, ш, дж — шиплячими (Художнє читання.., 1955, 34).
Шиплячі звуки (приголосні), лінгв. — назва деяких передньоязикових звуків, при вимові яких виникає специфічний шум. Шиплячі приголосні ш, ж, ч, дж, а також ц (і, зрозуміло, j) колись були лише м'якими (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 185).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 455.

Коментарі (0)