СІРО́МА, и.
1. чол. і розм. жін. Незаможна людина;
бідняк. [Пан Маркел (до чабана):] Як, як казав
Кармелюк? Ану, ще скажи, сіромо! [Чабан (згорда):]
А ти ж звідки знаєш, що я сірома? А може, в мене лану
не міряно, добра не лічено? (Степан Васильченко, III, 1960, 241);
Олексо, ти ж не відчував Ні разу солодощів втоми, Бо ти,
знедолений сірома, Багатим силу віддавав (Любов Забашта,
Вибр., 1958, 189);
// Нещасна людина, що викликає
співчуття; бідолаха. У наймах виріс сирота.. Отож той
самий сиротина У наймах сяк собі, то так Придбав,
сірома, грошенят (Тарас Шевченко, II, 1963, 269); Бачив я,..
Як сірома попідтинню Згорблена тулялась; Над роботою
за скибку Кров'ю обливалась (Яків Щоголів, Поезії, 1958,
55); [Іван (Побачив пляшки, почина стогнати):]
Ой лишенько! Ой, пече ж мене, пече! [Семен:] Отак
з ним, сіромою, раз по раз діється, як тільки вздрить
горілку (Марко Кропивницький, I, 1958, 82).
2. жін., збірн., іст. Козацька біднота на Запорізькій
Січі; голота. Всі почали до хреста прикладатись;
спочатку підходила старшина, потім — значне козацтво, за
ними прості козаки й сірома (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 8);
Збиралася на раду найвідчайдушніша частина козацького
товариства — сірома (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965,
118);
// перев. зневажл. Незаможні люди; біднота. У
церкву навалило стілько — пальця просунути нігде — і все
тобі сірома сіра, кріпацтво голодрабе (Панас Мирний, IV,
1955, 185); Голик всю звільнив сірому, Волю дав трудівникам,
Бідакам і кріпакам (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960, 171).