СЯЯТИ і заст. СЯТИ, сяю, сяєш, недок.
1. Випромінювати
рівне, яскраве світло, яскраво світитися (про
світила, джерела світла); сіяти. Надворі сонечко сяло
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 318); З неба місяць так і сяє; І над
водою, і над гаєм, Кругом, як в усі, все мовчить (Тарас Шевченко,
I, 1963, 5); Угорі так яро сяють зорі, ні одна не криється
за хмари (Леся Українка, I, 1951, 237); Тупо сяє ліхтар
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 259); — Зробимо в хатці яснеє
віконце, Щоб сяло над нами, мов золото, сонце! (Максим Рильський,
II, 1960, 229); Андрій лежав і дивився в небо.
У небі сяяли мільйони зірок (Олександр Довженко, I, 1958, 226); На
палубі ні душі, тільки сяє над нею величезний круглий
прожектор (Олесь Гончар, II, 1959, 49); * Образно. Людська
недоля будила не розпач в мені, а бажання Кращої долі...
той ідеал мені сяяв (Леся Українка, I, 1951, 23);
// Бути
яскраво освітленим, наповненим світлом. Маруся сиділа
й мовчала і тільки дивилась в вікно на небо.. А небо
мовчало і пишно сяло (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 70); В театрі
повно; ложі сяють; Партер і крісла, все кипить (Пушкін,
Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 20); Палісадник
весь сяяв у яскравому світлі. Великі дугові
ліхтарі-прожектори світили з горішніх вікон (Юрій Смолич, I, 1958,
94); Ложі бенуара, бельетажа й ярусів червоніють
оксамитом і сяють електрикою (Юрій Яновський, II, 1958, 19).
2. чим і без додатка. Блищати, відбиваючи світло,
промені. Жила удова коло бучного міста, де бучнії
будинки громоздилися [громадилися], де сяли та виблискували
церкви золотохресті (Марко Вовчок, I, 1955, 287); Сонце
міцно припікало, а блиск його проміння аж за очі хапав,
і все від нього сяяло, блискотіло (Наталія Кобринська, Вибр., 1954,
142); Чудотворна ікона сяяла самоцвітами (Олесь Донченко, III,
1956, 145); До обіду корабель неначе вдруге народився:
блищав вимитими бортами, сяяв палубою (Дмитро Ткач, Жди..,
1959, 13); Далеко праворуч на захід сяяли під вранішнім
сонцем величаві вершини гір (Олесь Гончар, III, 1959, 60);
// Виділятися яскравим кольором. Під його [сонця]
скісним промінням золотом сяло жовте листя лип та
беріз (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 57); На дівчатах аж сяють квітки
та стрічки (Нечуй-Левицький, III, 1956, 306); Яванці — красивий
народ, декого з них наче зроблено з золота, тіло
так і сяє розкішними золотими фарбами (Юрій Яновський,
II, 1958, 152); Щоки сяяли рум'янцем, мабуть, вона
бігла (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 105); На грудях в нього..
Червоний галстук сяяв і горів (Валентин Бичко, Вогнище, 1959,
30);
// перен. Відрізнятися, виділятися якою-небудь
позитивною рисою; вражати зовнішнім блиском, пишністю.
Минали роки. Мільйони людей вмирали на фронтах
імперіалістичної війни. Країна змарніла і впала
в скорботу. Тільки природа сяяла безсмертною своєю
красою (Олександр Довженко, I, 1958, 449); О пісне, пісне, подруго
моя, де б я не був, де б не блукав з тобою, знов Київ
сяє гордою красою, — з тобою знов на горах рідних я
(Володимир Сосюра, Щастя.., 1962, 24).
Сяяти [з] переливами див. перелив.
3. Блищати, світитися, перев. від радості, щастя,
вдоволення і т. ін. (про очі). Єсть карії очі — як зіроньки
сяють (Тарас Шевченко, I, 1963, 81); Одарка лежить, зложила
руки під голівку, бліда-бліда, тільки очі їй сяють
(Марко Вовчок, I, 1955, 46); Очі в його так радісно сяли, що
аж Денис та Настуся це примітили (Нечуй-Левицький, VI,
1966, 338); — Розкладай вогонь, — весело потер руками
Тимко. Очі в нього сяяли, голос ламався, як крихкий
лід на морозі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 483); Очі їхні сяяли
захватом зустрічі, вони не почували ні холоду, ні голоду
(Юрій Яновський, II, 1954, 46);
// перен. Виражати своїм
виглядом, виразом якесь сильне почуття, захоплення
чимсь, радість, задоволення і т. ін. (перев. про обличчя).
Вона сяла уся привітно, як сонце, коли нагнулась
над ним з турботним питанням (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
342); Коли міна вибухала в самій [ворожій] траншеї,
сповнюючи її димом, обличчя в Брянського сяяло від
вдоволення (Олесь Гончар, III, 1959, 52); Смагляве личко
сяяло від щастя (Максим Рильський, II, 1960, 303); Від
білосніжного палацу до економії мчить управитель. Він
такий мокрий, наче його хто викрутив, але обличчя
сяє широкою усмішкою (Михайло Стельмах, I, 1962, 562); Обізвався
Коростильов, і маленькі очі його радісно заблищали,
а личко сяяло, як у гостях або на іменинах (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 483);
// перен. Яскраво виявляти що-небудь
(перев. виразом обличчя, блиском очей і т. ін.). Родинне
коло діда оточило, Сини та дочки, й молоді онуки;
Одні уважно, пильно вислухають, У других в очах тиха
мрія сяє (Леся Українка, I, 1951, 52); Знаю, довго будуть
народи обмацувати нашу зброю, лічити наші рани, сяяти
вдячністю чи заклякати з ненависті (Олександр Довженко, I, 1958,
335).