в означеннях
Тлумачення, значення слова «сяючий»:

СЯ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до сяяти і сяти. Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 177); Пітьма лізла з безодні, виповняла міжгір'я, п'ялась по горах аж до сяючих на сонці шпилів (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 197); І збулось пророче слово: зашуміли вітровії, позмітали в твань і порох злотом сяючі корони (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 10); Нарешті в отворі лазу показався важкий, сяючий хрест (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 69); Кінь його зупинився на самім краю. Хотілося мчати далі, але далі було море — велике, сяюче, голубе! (Олесь Гончар, II, 1959, 48); Сяючими очима дивився юнак на Віру Павлівну (Гнат Хоткевич, I, 1966, 41); Студенти й Карташов почали підходити. Добрий, сяючий Мічурін.. перейшов до сусіднього деревця (Олександр Довженко, I, 1958, 477).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 912.

Коментарі (0)