Словник української мови

СКАЛАМУТИТИ, учу, утиш, перех. Док. до каламутити. — Іноді тут водиться риба.. — Ага, — кивнув головою Юрко, — ми малими ловили її кошиками, наперед скаламутивши ногами воду (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 188); От вихор засвистів у лозах, серед трав, До ставу кинувся і скаламутив став (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 288); — І що мені робити з нею? — невідступно вимагав Борис. — Дізнаються в районі. Скажуть, для чого ж тебе поставлено, коли одна якась придуркувата баба все село тобі під носом скаламутила ... (Яків Качура, II, 1958, 139); [Потреба:] Чи можна їх рушницями в спину, тих монашок, товаришу командире?.. [Чумак:] Не можна. Народ скаламутимо (Іван Микитенко, I, 1957, 322); Думкою про Олександру боявся Гнат скаламутити своє тихе щастя... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 70); Неясна, підсвідома образа скаламутила його спокій. І в тому, як молода жінка збоку глянула на нього.., йому здалося щось ущипливе (Олесь Донченко, III, 1956, 390).
♦ Скаламутити воду — внести неспокій, розлад; створити безладдя.