СКАЛКА, и, жін.
1. Відколотий, відбитий шматок
чого-небудь твердого; осколок. Чарка впала додолу й
розбилась на скалки (Леся Українка, III, 1952, 672); На лобі
глибока рана: різонуло, мабуть, великою скалкою
розбитої шибки (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 350); Із рюкзака
гранчасту скалку сизу бере геолога рука (Іван Гончаренко, Вибр.,
1959, 281); * Образно. Перед їхніми очима розбилося на
скалки життя, яке ще вчора здавалося досить тривким
(Павло Загребельний, Спека, 1961, 342);
// Осколок снаряда, бомби
і т. ін. Часами тільки бомба огнева Могильну тишу
розбивала гучно І всіх навколо ранила скалками (Леся Українка,
I, 1951, 115); На подвір'я падали скалки від снарядів
(Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 56);
// чого, перен., рідко.
Те, що збереглося від минулого; залишки, уривки
чого-небудь. Вони міцно потиснули руки і якийсь час стояли
мовчки, заглядаючи один одному в очі, відновлюючи в
своїй пам'яті скалки минулого (Натан Рибак, Помилка..,
1940, 217).
2. Тонка тріска, перев. сухого дерева. Стара мати
вигорнула з печі жарину, притулила до жарини скалку..
й засвітила каганець (Нечуй-Левицький, II, 1956, 242); Наготувала
[Марія] на вечір паливо для груб. Внесла раз і
другий. Присіла біля груби й колола скалки до підпалу
(Степан Тудор, Народження, 1941, 26); Нестерчук старанно
підкладає в пічку смолянисті скалки (Юрій Збанацький, Над Десною,
1951, 57); * У порівняннях. Офіцер був тонкий, як скалка (Іван Ле,
Клен. лист, 1960, 72);
// Така тріска, якою освітлювали
хати в давнину; лучина. Уночі, як скалка догоряла, я
Артемові кошулю вишивала (Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969,
161); Федоська запалила і поставила на припічку, під
комином, тріскучу скалку (Микола Олійник, Леся, 1960, 84).
3. Тонка, гостра трісочка, гострий осколок металу, скла і т. ін., які застряли у шкірі, в тілі; скабка. Сільська дячиха аж позеленіла, побачивши, кому вона дала дорогу.. Схилилася і почала мовби щось виколупувати з-помежи пальців — от їк би [наче] скалку, чи що (Гнат Хоткевич, II, 1966, 363); — Романе, ти додому? — запитав біля сторожки Юрій Дзвонар, витягаючи з пальця глибоко загнану скалку (Михайло Стельмах, I, 1962, 399).
4. Тонкий загострений довгастий кристал льоду, інею тощо. Мороз.. — аж скалки скачуть, аж кипить! (Панас Мирний, III, 1954, 401); Показати б Наталці оцей — в інеї — ліс.. І торкати його не можна: здається, зачепи одну оту крайню гілку, — і весь ліс захрущить, осиплеться вмить, розкришиться на скалки (Олесь Гончар, II, 1959, 137); Мороз — аж скалки літали в повітрі і різали обличчя, легені (Іван Ле, Наливайко, 1957, 84); Ясний повний місяць лив на землю блакитно-срібне світло, повітря грало міріадами скалок, немов кипіло від морозу (Анатолій Хорунжий, Незакінчений політ, 1960, 18).
5. перев. мн. Яскраві відблиски світла, звичайно на
воді; полиски. На бистрині блискучі скалки неначе
бігали по воді, блищали, лисніли, миготіли (Нечуй-Левицький,
IV, 1956, 215); Грою місячних розсипаних огнів Переливалася
одна по другій скалка (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл.
Рильського, 1949, 249); * Образно. Зорі... Зорі... Ой,
скільки зір! Тремтять у небі синьому, сиплють скалки
на зрошені левади, на луки... (Андрій Головко, I, 1957, 241);
* У порівняннях. Коні були гладкі, тонконогі, з сухими
мордами, а шерсть вилискувала, як скалки на воді (Петро Панч,
Гомон. Україна, 1954, 33);
// Найдрібніші частинки
речовини, що горить або жевріє; іскри. З груби скалки
скачуть (Словник Грінченка).
6. перев. мн. Краплі жиру на поверхні рідини. В тарілках парувала запашна з янтарними скалками юшка (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 23); * У порівняннях. В їх круглих очах, що плавали на лиці, як скалки сала у юшці, світилась передсвяточна радість (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 362).
7. розм. Те саме, що більмо. Увійшов отець Єремія,
сухий, як опеньок, низькоокий, ще й видроокий, з
скалкою на одному оці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 370).
♦ Як (мов і т. ін.) скалка на оці (скалки на очах)
[бути (сидіти)] — те саме, що Як (мов і т. ін.) більмо
на оці [бути] (див. більмо). — Я й кажу, — гудів Кособудський,
як дзвін на сполох, — що це сміття сидить у нас,
як скалки на очах (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 101).
8. Деталь прядки на верхньому веретені. Обірвалась рівниця при прядінні чи залишилась її частка на скалці — все йде в угар (Радянська Україна, 26.IX 1958, 2).
9. діал. Скойка.
10. діал. Кремінь у рушниці. Курок ценькнув о скалку, підсипка саркнула [зашипіла], но не вистрілило (Іван Франко, VIII, 1952, 187).