Словник української мови

СКАП, у, чол., діал. Вода, що стікає звідкись. Коли з даху капле, він [мороз] обертає скапи в сталактити, бочку водовоза в мармурову скелю, людей у статуї (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 433);
//  Бурулька. Хоч за ніч наростали скапи на скелях, .. — настала нова днина, пригріло сонце, зміцніли сили потоку — полетіли у безвість тонкі, льодяні плівки (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 375).