СКАРАТИ, аю, аєш, док., перех., чим і без додатка.
1. Покарати за що-небудь. Щоб скарати вчителя за
його зневажливість і непошану до свого начальства, то
не давати йому більше дров (Борис Грінченко, I, 1963, 324); [Голос
покликача судового:] Зволив.. цезар-імператор,
щоб Кнея Люція скарать вигнанням (Леся Українка,
II, 1951, 543); Ціла буча знялася, Паськи сили не
пожаліють, здоров'я не пошкодують, щоб скарати злочин
(Костянтин Гордієнко, Заробітчани, 1949, 13);
// перен. Змусити
когось тяжко страждати, мучитися. [Мартіан:] Прошу
тебе, заклич яких сусідок, — не можна ж так її
лишити з трупом. [Констанцій:] Невже твоя
небога вмерла?! [Мартіан:] Так.. [Альбіна
(після моменту стишення знов вибухнула плачем):]
Ой, доненько! а за що ж ти мене скарала так? (Леся Українка,
III, 1952, 322); Якщо доля скарає мене І тернисту
простелить путь, Моє серце й на мить не здригне, Хоч
камінням мене хай заб'ють (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 305).
2. Піддати страті; стратити. І скарали [слуги юнака]: покотилась Голова його відтята (Володимир Самійленко, I, 1958, 194); [Всі:] О смерть Василькові! Прохаємо Скарати вмент його отут, при нас, Скарати вмент на пострах ворогам! (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 585). Скарати на смерть (на горло, на голову, смертю), заст. — стратити. — Того шляхтича негайно знищити, скарати на горло... — прорік воєвода (Іван Ле, Наливайко, 1957, 39); — Цієї ночі я наказав скарати на голову віроломних боляр [бояр]... (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 602); *[Хуса:] А знаєш ти, що я тобі закон? Що я тебе скарати смертю можу за непокірність? (Леся Українка, III, 1952, 157).