СКАЗАТИ і рідко ІСКАЗАТИ, скажу, скажеш, док.
1.
перех. і неперех. Передати словами думки, почуття тощо;
висловитися, повідомити усно що-небудь; промовити.
Нащо мені женитися?.. Будуть з мене, молодого,
Козаки сміятись. Оженився, вони скажуть, Голодний і
голий (Тарас Шевченко, II, 1963, 205); Чіпка запріг коней та й
поїхав.., не сказав і куди (Панас Мирний, I, 1949, 405); — А
йди сюди, Миколко! — сказала мама (Іван Багмут, Опов.,
1959, 3); * Образно. Величні простори дихнули на нього
і сказали: «Вільний!» (Гнат Хоткевич, II, 1966, 104);
// на що,
Відповісти; висловити свою думку про що-небудь.
Привітавсь гетьман і з Череванем, Черевань так зрадів, що
нічого й не зміг сказати на гетьманське привітання
(Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 83); «А що, Барвіночку
хрещатий, Яка краса [Фіалка] у нас цвіте!» Барвінок так
сказав на те: «Цвісти між бур'яном — бодай би не
діждати!» (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 140); Вона хотіла дізнатись,
чи знає дочка про замір Гната, а як знає, то що скаже на
те (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 52);
// Переказати, передати на
словах щось кому-небудь. — Ідіть, Едвардові скажіть,
Як чули по сій мові. Коли не згодиться на мир, — Ми
знов у бій готові (Леся Українка, I, 1951, 360); Дуже прохаю
Вас, щоб Ви сказали д. Боголюбову про моє бажання
читати останню або передостанню коректу (Михайло Коцюбинський,
III, 1956, 383); — Біжи до Тимка і скажи: Орися його
хоче бачити (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 123);
// Поскаржитися.
— Чого ти скубешся? — з плачем вимовляв Чіпка. —
Постій, я бабусі скажу — вона тобі дасть! (Панас Мирний, I,
1949, 142);
// Виголосити (промову, привітальне слово
і т. ін.). Як все уже було готово, Тогді якийсь їх филозоп
[філософ] Хотів сказать надгробне слово, Та вбився і
почухав лоб (Іван Котляревський, I, 1952, 268); Іван Бриль мав
сказати промову не менше як на годину (Юрій Смолич, Мир..,
1958, 41);
// Повідомити, викласти що-небудь письмово.
Не буду тепера писати «достотної рецензії», бо думаю,
що краще вимовлю свою думку на словах, ніж на письмі,
але дещо мушу таки тепер сказати (Леся Українка, V, 1956,
43); — Знаєш, як Ленін про кар'єристів сказав? «У них
нема ніяких ідей. У них нема ніякої чесності...» (Михайло Стельмах,
II, 1962, 215);
// Порадити. Скажи мені, пораднице
надземна, Куди мені податись у просторі? (Леся Українка,
I, 1951, 133); — А що ж мені, по-твоєму, робити? —
кричить Сагайда. — Скажи, що мені робити? (Олесь Гончар,
III, 1959, 29);
// розм. Розповісти. — Я вже хотіла
додому, та до вас, усе лихо сказати, — коли Яків до мене
прийшов (Марко Вовчок, I, 1955, 221); До казки приказка
годиться, Тепер вам казочку скажу (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 328);
І що то вже вмів [Олексій] їм до смаку заграти! Чи
заспівати, чи присвиснути або історію сказати, то всіх
відьмачів [відьмаків] навчив би (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 290);
// розм. Визначити ціну, [Храпко:] Я ще мало й
сказав — 200 рублів (Панас Мирний, V, 1955, 126).
♦ [А] що скажеш (скажете)? — уживається як заохочення
до розмови (перев. у знач. у чому річ?, що
трапилося?). — Здорові були ви, дядьку, і ви, дядино!
.. — Ну, здорова!.. А що скажеш? — Що ж я скажу?
Прийшла до вас — та й годі (Панас Мирний, I, 1954, 90);
— Що скажеш? — запитала вона тоном графині, незадоволеної
раннім візитом прикажчика (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
402); Всю [усю] правду сказати див. правда; З медом та
маком сказати див. мак; І не сказати і не списати; Ні
сказати, ні написати — те саме, що Ні пером не списати,
ні словом не сказати (див. перо). Пройшла ще чутка
така між нами, що буде [на весіллі] якийсь родич
молодого, якийсь козак Чайченко, та такий вже хороший, та
такий вже гарний — і не сказати і не списати! (Марко Вовчок,
I, 1955, 188); Тра [треба] було бачити, як він піклувався,
як він побивався, як він гризся, як тітка була слаба.
Тра було бачити, кажу, бо ні сказати, ні написати
того ніхто не здолав (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 464); І спасибі не
скаже хто — хтось не виявить найменшої вдячності
кому-небудь за щось. — Не буде нам ні слова, ні пам'яті;
хто нас поховає, хто нас пом'яне? Розтратять, що ми
зібрали, а нам і спасибі не скажуть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956,
25); Й (і) не сказати; Й (і) сказати не можна (не можу і
т. ін.); Не можна словами сказати — не вистачає слів,
несила висловити, передати якісь почуття, описати
кого-, що-небудь. Вже давненько панночки приїжджі
переносили, що який-то вже там лікар полковий хороший:
і брови йому чорні, й уста рум'яні, і станом
високий, — така вже краса, що й не сказати! (Марко Вовчок,
I, 1955, 112); Максим Бобровник любив ліси — і не
сказати... (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 10); На душі така
пала туга, така печаль, що й сказати не можна!
(Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 66); Вся біда якраз у тім, що
сили не маю робити щось поза службовою працею..
І так мені гірко, що й сказати не можу, бо все ж
життя мов в літературі (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 392); Нарешті
вона могла сказати бабці, що ніби... ніби чує щось
під серцем. Радості бабці не можна словами сказати
(Гнат Хоткевич, II, 1966, 56); Й (ні) слова не сказати кому:
а) зберегти в таємниці що-небудь, нікому не розповісти
про щось. Вернувся сотник мій додому, Три дні, три
ночі не вставав, Нікому й слова не сказав І не пожалувавсь
нікому (Тарас Шевченко, II, 1953, 175); б) не мати нічого проти
кого-, чого-небудь. Зайвої землі лежало неозорно перед
тобою й за тобою... Приходь, заори, скільки хоч —
ніхто тобі й слова не скаже (Панас Мирний, I, 1949, 178); На
вітер сказати: а) даремно, марно висловитися; б)
промовити, ні до кого не звертаючись. — Це вже Мотря
і справді не знати що виробляє, — сказав Лаврін на
вітер (Нечуй-Левицький, II, 1956, 371); На (над) вухо сказати
див. вухо; Не вміти (не могти) слова (двох слів)
сказати див. слово; Не гріх сказати — годиться, можна,
варто сказати. Осел був чесний неборак, — Не гріх
сказать, що слід би й людям так, — Не то щоб що — листка
займать боявся (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 67); Не можна (можу
і т. ін.) сказати, щоб...; Не скажу (сказати і т. ін.),
щоб... — навряд чи буде правильно твердити... Неможна
сказати, щоб вона не любила Чіпки. Ні. Вона його любила
— як кожна мати свою дитину (Панас Мирний, I, 1949, 146);
Щось не присилають «Буковини». Через що — не відаю.
Не можу сказати, щоб дуже жалкував з цього поводу
[приводу], бо нецікава газета (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 184);
Катря від індичат пішла в горничні. Вона не скаже, щоб
там їй жилося погано: було їй вдоволь [удосталь] і пити,
і їсти, і в чому походити; одно тільки — не було воли
(Панас Мирний, IV, 1955, 294); Не скажу; Не скажеш — не
маю певної думки щодо чого-небудь; не знаю. Привели
мене у темну .. хатину — землянка, чи льох, чи що
воно таке, не скажу (Марко Вовчок, I, 1955, 276); — Я відчував
тривогу, яка росла й росла. Іноді й не скажеш, від чого вона
береться (Юрій Яновський, II, 1958, 69); Ні (ані) в казці [не]
сказати, ні (ані) пером [не] описати (списати і т. ін.):
а) те саме, що Ні пером не списати, ні словом не сказати
(див. перо); б) уживається для підкреслення високого
ступеня вияву чого-небудь, чогось надзвичайного і т. ін.
Ані в казці сказати, ні пером не списати, який там
учинився шарварок, яка там знялась буча, на тій раді
(ільч., Козацьк. роду.., 1958, 157); в) дуже багато. Що
вже Ганна Антонівна мороки з ним [учнем] колись мали
— ні в казці сказати, ні пером описати (Юрій Яновський,
I, 1954, 26); Ні пером не списати, ні словом не сказати
див. перо; Оце (от) сказав (сказала, сказали)! —
уживається для вираження незгоди із чимсь, не до ладу
сказаним. — Навіщо те гарне убрання? Хіба хочеш бога
гнівити, чи що? — Чим бога гнівити? Синім жупаном?
Оце сказав! (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 391); Пару слів сказати
див. пара 1; Правду сказати у вічі (в очі, до віч) див.
правда; Серце скаже (сказало) див. серце; Скажу тільки
— єдине, що хочу зазначити, про що маю повідомити.
Я чуюся перед Вами винним — досі не прислав до
третьої книжки обіцяного оповідання. Не буду широко
розводитися про причини, скажу тільки, що це було
трудне для мене, майже неможливе (Михайло Коцюбинський, III, 1956,
221); Сказав, мов (як і т. ін.) зав'язав — те саме, що
Сказав, мов (як і т. ін.) зв'язав (див. зв'язувати). Вона
дедалі більше цінувала Василя Архиповича. І за те,
зокрема, що жодного разу не задимив цигаркою в її домі.
Сказав — як зав'язав. Самостійний, міцний чоловік (Петро Дорошко,
Не повтори.., 1968, 166); Сказав, мов (як і т. ін.)
зв'язав див. зв'язувати; Сказати [велике] спасибі — подякувати.
За дві-три ліричні поезії теж сказали б [упорядники
альманаху «З потоку життя»] велике спасибі
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 238); — Скажіть спасибі мені, що
заступився за вас. Перед секретарем одстоював! (Михайло Стельмах, I,
1962, 411); Сказати з чужого язика див. язик; Сказати,
мов (як і т. ін.) на духу, заст. — розповісти все
щиросердно, нічого не приховавши. — З головного нічого не
забули? — Данило зрозумів делікатність воєнкома: він
питався, чи не утаїв чогось чоловік. — Я все сказав, мов
на духу, — одверто глянув у очі воєнкомові (Михайло Стельмах,
II, 1962, 158); Сказати [на] добраніч — побажати
приємного сну, доброго відпочинку. Доря прийшов сказати
добраніч (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 370); Сказати [на] добривечір
— привітатися увечері; Сказати [на] добридень —
привітатися вдень. Ввійшла баба в хату, збіднилась,
хлипа, сіла на лаві і на добридень не сказала (Олекса Стороженко, I,
1957, 22); Сказати нове слово в чому — зробити
яке-небудь відкриття, домогтися значних досягнень у
певній галузі науки, техніки, культури. Симиренко сказав
нове слово в розробці ефективних агротехнічних
прийомів, що значно підвищило врожайність садів (Літературна Україна, 1965, 1); Архітектура і монументально-декоративне
оздоблення майбутньої будови мають сказати
нове слово в сучасному зодчестві (Мистецтво, 3, 1968,
19); Сказати по правді — висловитися щиро, не
криючись. — Посестро, голос твій мене лякає! Скажи по
правді! Мій Трістан умер?! (Леся Українка, I, 1951, 415);
Сказати прямо (рідше навпростець) — висловитися
відверто, без недомовок. Нігде правди діти, таки прямо
скажу (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 306); Я винен в тім лише,
що серце, серце мав. Скажіть же навпростець, що то
є гріх смертельний (Микола Зеров, Вибр., 1966, 387); Сказати
своє див. свій; Сказати своє слово див. свій; Сказати
собі — обміркувавши що-небудь, вирішити. Коли вмерла
перша жінка, він сказав собі, що не ожениться, бо не
знайде вже такої вірної та коханої дружини (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 41); Сказати [хоч] слово: а) обізватися до
кого-небудь. Неначе тіні німі, мовчазні, ходили вони один
біля одного, соромились один на одного глянути,
боялися один одному слово сказати... (Панас Мирний, IV, 1955,
244); б) розказати якусь таємницю. Хай же наважиться
[Олександра] сказати хоч слово, тоді знатиме, почому в
Тростянці гребінці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 29); Сказати, як
(наче, мов і т. ін.) відрубати — впевнено промовити,
категорично заявити що-небудь. Сказав [робітник],
наче одрубав, і знову примовк коло свого вікна. Спробуй
такому заперечити! (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 198);
Слова [лихого] не сказати див. слово; Та й годі сказати;
Сказати годі — припинити якусь дію. Ждала-ждала та й
годі сказала (Номис, 1864, №5628); — Ох, як же втомилися
ми, — почала рум'яна черниця.. — Вже їхали ми, їхали,
та й годі сказали (Марко Вовчок, I, 1955, 253); Дві зими
перебув Данько у класах, а потім мати сказала годі,
ні за що книжок купувати (Олесь Гончар, I, 1959, 8); Треба
сказати — варто зазначити що-небудь. Треба вам
сказати, що тим часом вмер наш старий піп (Марко Вовчок, VI,
1956, 251); Треба сказати, що молодий капітан мав
репутацію відважного офіцера (Олесь Гончар, III, 1959, 195);
[Це ще] як сказати — уживається, коли що-небудь
викликає непевність, сумнів, може бути по-різному
витлумачене. — Одного тебе викликають чи ще кого?
— Всіх командирів запасу. — В часті [частині] поганяють,
а восени й дома будете. — Це ще як сказати, — знизав
плечима Дорош. — Не на таке діло закручується (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 206); — Своєю роботою, Василинко, ти...
дуже задоволена? — Як сказати. Буває цікавіша (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 187); Язик не повертається (повертався,
повернувся, повернеться) сказати див. повертатися 1;
Як не скаже хто, що — хто-, що-небудь дуже виразно
свідчить про щось. Навіть будяк.. низько схилив голову,
вп'явся своїми сивими лацами в землю та так як не скаже
всякому: — Нічого не можна вдіяти — нема дощу! (Григорій Косинка,
Новели, 1962, 99); [Як] язик повертається (повернувся)
у кого, кому сказати? див. повертатися
2. перех. і неперех. Наказати, звеліти, запропонувати
кому-небудь зробити щось. Найнявсь — як продавсь:
скажуть дверима скрипати, то скрипай (Українські народні прислів'я та приказки,
1963, 78); І цар сказав, щоб на вечерю Раби — рабиню
привели, Таки Вірсавію (Тарас Шевченко, II, 1963, 92); Вола треба
добре призвачаіти, щоб, коли скажеш: «шию!» — він
шию підставив... (Панас Мирний, I, 1949, 189); Писати так,
як мені скажуть, я не хочу ба й не можу (Михайло Коцюбинський, III,
1956, 167).
[Що] я сказав (сказала) — вигук, який виражає
нетерпіння, роздратування тим, що не виконують щойно
віддане розпорядження. — Ферапонте! що я сказав?..
Марш мені зараз до гною! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 397);
Послабивши руки хлопцеві, Степашко й Тритузний, однак,
не зовсім їх відпустили. — Відпустіть, я сказала, —
повторила вона різко (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 98).
3. перех. і неперех., перен. Стати доказом, свідченням
чого-небудь; зробити щось зрозумілим. Робота сама за
себе скаже (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 273); Якби мої думи
німії та піснею стали без слова, вони б тоді більше
сказали, ніж вся моя довга розмова (Леся Українка, I, 1951, 198);
// Втілити в чому-небудь якусь думку. Комедію, може,
теж краще назвати не «Блискавка» — молния, а «Блискавиця»
— зарница, бо це ж якраз одповідає тому, що
Ви хотіли сказати (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 243).
4. перех., розм. Наперед визначити те, що буде, станеться; провістити. Видає мене мати за старого заміж.. Коли не жив чорнобровий, Зроби, моя пташко [ворожко], Щоб додому не вернулась... Тяжко мені, тяжко! Там старий жде з старостами... Скажи ж мою долю (Тарас Шевченко, I, 1963, 58); [Долон:] Пророчице, скажи, чи я верну живий з моєї справи? (Леся Українка, II, 1951, 269).
5. неперех., на кого, розм. Звинуватити кого-небудь
у чомусь; наговорити. Сама баба злизала, а на кота
сказала (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 381);
// Повідомити
кому-небудь про когось, щось; донести. Думала [Мотря] піти
сказати на сина, що він розбоєм промишляє (Панас Мирний,
I, 1949, 410).
6. у знач. вставн. сл. скажімо. Те саме, що наприклад. — Можете сказати,.. яка кількість води отут грається з скеллям, ну, скажімо, протягом доби? (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 19); Якби це зробив, скажімо, якийсь недоліток, ніхто б не дивувався, а то ж літня, поважна людина (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 22).
7. Входить до складу вставних словосполучень і
речень.
Гріх [слово (слова)] сказати: а) не годиться, не можна
говорити щось недобре про кого-, що-небудь. — Ні,
гріх сказати, — загомоніли всі разом. — Семен не такий!
Він своїх жінок жалував (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 45); — Так
не знать де й ділася [Христя]. А шкода, добра була
робітниця, .. гріх слова сказати! — пожалів Рубець
(Панас Мирний, III, 1954, 269); б) не варто нарікати на
що-небудь. Ні, гріх сказати, в нас не б'ють, начальство
вище близько тута, — а як там зрідка й стусонуть,
то що се значить для якута? (Леся Українка, I, 1951, 404);
З дозволу сказати див. дозвіл; Краще (точніше і т. ін.)
сказати — уживається при бажанні уточнити що-небудь,
правильніше висловитися. Друга частина — мандри
і життя серед циган — може через те менше
подобалось, що я мало знаю сю сторону, або краще
сказати — зовсім не знаю (Панас Мирний, V, 1955, 409);
[Орест:] Єсть іще, — або, краще сказати, була
любов міннезенгерів [мінезингерів], се була релігія,
містична, екзальтована (Леся Українка, II, 1951, 24); Легко
сказати див. легко; Можна сказати — уживається для
підкреслення можливості, допустимості якого-небудь
визначення, формулювання і т. ін. — Вона, можна
сказати, зросла при молодій граб'янці [графині] і мав
досконале виховання (Леся Українка, III, 1952, 646); — Так
завтра, кажеш, на світанку стрічаємось на полі? — Як
зійде сонце. — Можна сказати, дочекалися свого свята
(Михайло Стельмах, II, 1962, 33); Нічого не скажеш — уживається
на знак згоди з чим-небудь, для підтвердження
справедливості, правильності чогось, неможливості
заперечити що-небудь; безперечно, справді. Таки славну
дівчину викохала Гордієнчиха, нічого не скажеш (Михайло Стельмах,
I, 1962, 68); Вдома.. після відставки сидіти
[Курінний] не захотів, забирали на роботу в район — теж
не пішов, сам попросився в майстерню: я, каже, люблю
токарювати... І таки любить, нічого не скажеш (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 179); Нічого сказати: а) уживається
для вираження осуду кого-, чого-небудь. — Ну,
нічого сказати, панотче! — каже Череваниха Шрамові.
— Швиденько ви добуваєте із своїм сином замки!
(Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 65); [Храпко:] Так отакому вас
навчають? Гарному — нічого сказати... (Панас Мирний, V,
1955, 136); б) те саме, що Нічого не скажеш. [Запорожець:]
Оце то так! вчистив [кобзар], нічого сказати:
і до ладу, і правда. Добре, далебі, добре! (Тарас Шевченко,
I, 1963, 99); Гарна «фата» [дівчина], нічого сказати! ..
А яка рахманна, як вона йому у вічі дивилася, коли
він смалив до неї халявки!.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 235);
Прямо скажем (сказати) — уживається при бажанні
висловитися відверто, без недомовок, не пом'якшуючи
чого-небудь. — Прямо скажем, трудний хлопець, але є в
ньому й таке, що хоч-не-хоч викликає симпатію…
(Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 154); Хотілося їсти й пита
й хороше походити.. От вони [шляхтичі] й поробилась
зятями заможних панів. Прямо сказати: попродались,
сподіваючись за те нагороди (Панас Мирний, I, 1949, 207);
Сам скажи — уживається для підкреслення того, що
висловлена одним співрозмовником думка зрозуміла й
іншому. — Ну як, сам скажи таки, свій молодий вік отак
запакостити (Панас Мирний, IV, 1955, 128); Скажу [я] тобі
(вам) — уживається для підкреслення, підсилення
якої-небудь думки, якогось твердження. — От Кирилик,
поки не знав грамоти, то й байдуже пас воли без
пужка [пужки] з другими хлопцями.. А тепер глянь, як
він на їх козиряє! Молодець, я тобі скажу, буде!
(Панас Мирний, I, 1954, 153); — Прошу до столу. Самогон, скажу
вам, одна мальвазія, — м'ячиком вертиться перед
підполковником Бараболя (Михайло Стельмах, II, 1962, 61); Сказати
в добрий час — уживається забобонними людьми, щоб
не зурочити кого-, що-небудь. — Не красувався б тут
і явір цей високий. Сказати в добрий час, Такий рясний,
хороший та широкий: І силу, і красу він мав через нас
[коріння] (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 84); Сказати [щиру] правду;
Сказати по [щирій] правді; Треба [правду] сказати;
По правді (щирості) сказавши; [Як] правду сказавши;
Як (коли) правду сказати — уживається на підтвердження
відвертості, щирості того, хто висловлюється; щиро
кажучи, правду кажучи. [Аецій Панса:] Лиш
так, сказати правду, невесе́ло при старощах вдовцеві
[вдівцеві], ще й віддавши від себе одиначку… (Леся Українка,
II, 1951, 357); — Сказати щиру правду, і я ніколи не
любила .. приятелювати з такими паннами, — обізвалась
Маруся (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 46); В неволі тяжко,
хоча й волі, Сказать по правді, не було (Тарас Шевченко, I, 1951,
393); Дуже Вам дякую за Ваш лист, який мені тим
приємніше було читати, що написали Ви його по-українськи
— і написали, треба правду сказати, дуже гарною
мовою (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 391); Пахне море, треба
сказати, знаменито (Юрій Яновський, II, 1958, 31);
[Кассандра:] Невже тобі не каже в серці голос: «так буде,
так! так буде, не інакше!» [Гелен:] По щирості
сказавши, — ні, ніколи (Леся Українка, II, 1951, 298); Як
правду вам сказавши, то й досі строкаті коники ще сняться,
— не знаю, як іншим (Марко Вовчок, VI, 1956, 220);
[Сидір Свиридович:] Коли правду сказати, то
наша Євфросина не така гарна, як розумна (Нечуй-Левицький,
IX, 1967, 222); Сказати просто (попросту); Попросту
сказавши — уживається при бажанні підкреслити, що
висловлене раніше можна передати простіше,
категоричніше. [Парвус:] Ну, то пливіть собі на
бездоріжжя, сказати просто — на погибель душ! (Леся Українка,
II, 1951, 353); Узенькою стежечкою він швидко дійшов
до горбика недалечко од моря, де стояла Христинина
дача, попросту сказати, — рибальська невеличка хатинка
(Нечуй-Левицький, VI, 1966, 76); Як же можна отак піти,
щезнути, попросту сказавши — утекти без сліду?
(Гнат Хоткевич, II, 1966, 181); Сором (соромно) сказати —
уживається для вираження ніяковості з приводу того, що
повідомляється, говориться. Та... їй-богу, сором сказать,
нема чим викупить [поему «Гайдамаки»] з дрюкарні
[друкарні] (Тарас Шевченко, VI, 1957, 21); [Та (а)] й (і) то (те)
сказати: а) уживається для підсилення переконливих, на
думку мовця, міркувань; справді. Й то сказать, який
вояк із дикуна? одно ледащо! Але ж у нас, посвідчить
всяк, вони не скаржились ні на що (Леся Українка, I, 1951,
404); А й те сказати: я вже дівка, мені вісімнадцятий
пішов, а в мене ще нічогісінько немає, — ні рушників, ні
спідниці такої, як личить, ні керсетки нової (Панас Мирний,
I, 1954, 72); б) уживається як підсумок роздумів. Та й
те сказать: Чого я турбуюсь? (Тарас Шевченко, II, 1953, 93);
Так [би] сказати — те саме, що Так [би] мовити (див.
мовити). Коли перше, за панщини, експлоатація
[експлуатація] селянина була в стадії, так сказати,
«натурального» хижацтва, то при зрості капіталізму вона приймає
форми гострої, смертельної боротьби (Михайло Коцюбинський,
III, 1956, 37); Щоб (коли) не сказати більше (гіршого
і т. ін.) — уживається для підкреслення можливості
різкішого вислову, від якого утримується мовець. Так
і чуло мов серце, що дурна управа.. знов звернеться до
губернатора, хоч і має вже затвердження від нього на
всяку посаду. Чудні люди, щоб не сказати більше
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 191); — Ой, не робіть нам, пане,
кривди! — Якої кривди!? Це кривда, що вас, невдячних
лісокрадів, коли, даруйте, не сказати гіршого, стільки
терпів!? (Михайло Стельмах, I, 1962, 397); Як (як би) [тобі (вам)]
сказати; Як би це сказати — уживається у випадках,
коли складно характеризувати кого-, що-небудь,
відповідати на щось і т. ін. [Руфін:] Невже ти не для
жарту порівняв Кріспіна й Крусту з ними [Катоном і
Ціцероном]? [Кай Летіцій:] Як сказати? Звичайне,
сі дрібнішого розбору (Леся Українка, II, 1951, 361);
[Сестра Мархва:] Чого се ти, сестро Серахвимо до
матушки так рано? [Сестра Серахвима:]
Як би тобі сказати? Попрохатись маю... (Панас Мирний, V,
1955, 66); Як же се він, Макар Іванович, урядовець,
людина офіціально лояльна, прилюдна виступить.. у
такій справі, що вже сама з себе трохи,.. як би це
сказати? ..ну, трохи небезпечна! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 167).
8. у знач. вставн. сл., перев. із част. би, б: сказати
[б] (сказать [би]). Те саме, що Так [би] мовити (див.
мовити). Багатий і убогий, пишно наряджений чи
латками вкритий — всі перемішалися між собою, вбилися
в купу, сказати б — порівнялися... (Панас Мирний, III, 1954,
258); Попельнаста із рудою Миші покумались, Це б,
сказати, з польовою Хатня родичались (Іван Манжура, Тв., 1955,
257); Один був молодий собі козак, збройний, як до війни;
другий, по одежі і по сивій бороді, сказать би, піп,
а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по
довгих шрамах на виду — старий козарлюга (Пантелеймон Куліш,
Вибр., 1969, 49); — Пішли ці селяни до старого
Стадницького, батька, сказать, нашого пана (Михайло Стельмах,
I, 1962, 301);
// 3 ос. сказав би (сказали б). Можна
сказати. Бореться Квітень веслом з бистриною, Між кригами
віється вужом [вужем], сказав би (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
430); Маленька сива борідка, ріденькі сиві вуси [вуса] —
так, сказали б, років на 60, а йому ж без трьох 90 (Степан Васильченко,
II, 1959, 527).
9. у знач. виг. скажи (скажіть), розм. Виражає,
залежно від інтонації, здивування, обурення і т. ін.
з приводу чого-небудь, недовіру до чиїхсь слів тощо.
— Якась лиха людина закрутила на моїй пшениці аж
двадцять закруток!.. — Ой боже мій! — аж крикнула
Зінька. — Ото скажіть! І є ж такі лихі люде на світі
(Нечуй-Левицький, VI, 1966, 331); — Скажи, який чесний! Він
гроші не хоче брати! А землю нашу береш?! (Михайло Стельмах,
II, 1962, 39).
Скажи (скажіть) на бога, заст. — те саме, що Скажи
(скажіть) [мені] на милість (на милость) [божу (бога)]
(див. милість); Скажи (скажіть) [мені] на милість (на
милость) [божу (бога)] див. милість.