СКЕЛЯ́СТИЙ, а, е. Який складається із скель, укритий
скелями, із скелями. Околиця гориста і скеляста
(Осип Маковей, Вибр., 1956, 434); Праворуч тяглося скелясте
гірське пасмо (Микола Трублаїні, II, 1955, 142); Синіють, сивіють
[Карпати] удалині, стримлять вершинами над головою,
ввисають під ногами скелястими урвищами (Ігор Муратов, Буковинська
повість, 1959, 26);
// Який виникає в скелі, утворюється
в скелі чи скелею (скелями). Оселяються леви в
різноманітних місцевостях: в скелястих печерах, серед
густих колючих чагарників (Посібник з зоогеографії, 1956,
57);
// Який має вигляд скелі, схожий на скелю. Він
спустився з крутої скелястої гори до Саксагані (Дмитро Ткач,
Плем'я.., 1961, 157); Шар вугілля — чорний, міцний,
скелястий стояв перед ним (Олесь Донченко, Шахта.., 1949, 37);
// Який живе або росте серед скель, на скелях. Дарвін
довів, що родоначальником усіх порід свійських голубів є
дикий скелястий голуб (Наука і життя, 1, 1959, 43).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 259.