Словник української мови

СКЕЛЯ́СТИЙ, а, е. Який складається із скель, укритий скелями, із скелями. Околиця гориста і скеляста (Осип Маковей, Вибр., 1956, 434); Праворуч тяглося скелясте гірське пасмо (Микола Трублаїні, II, 1955, 142); Синіють, сивіють [Карпати] удалині, стримлять вершинами над головою, ввисають під ногами скелястими урвищами (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 26);
//  Який виникає в скелі, утворюється в скелі чи скелею (скелями). Оселяються леви в різноманітних місцевостях: в скелястих печерах, серед густих колючих чагарників (Посібник з зоогеографії, 1956, 57);
//  Який має вигляд скелі, схожий на скелю. Він спустився з крутої скелястої гори до Саксагані (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 157); Шар вугілля — чорний, міцний, скелястий стояв перед ним (Олесь Донченко, Шахта.., 1949, 37);
//  Який живе або росте серед скель, на скелях. Дарвін довів, що родоначальником усіх порід свійських голубів є дикий скелястий голуб (Наука і життя, 1, 1959, 43).