СХАРАПУ́ДЖЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до схарапудити. * У порівняннях. Прудкий.. кінь катав вулицею, як скажений, неначе схарапуджений вовками (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 180).
2. у знач. прикм. Охоплений переляком, страхом;
зляканий. Як схарапуджена отара, кинулись вони врозтіч...
хто куди! (Панас Мирний, I, 1949, 189); Повз них бігли
схарапуджені есесівці, деякі чіплялися на підніжки
(Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 459); Схарапуджені коні,
розуміючи небезпеку, летіли вітром (Олесь Гончар, III, 1959,
360); * Образно. Схарапуджена тиша відступила далеко
в степи (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 363);
// Який виражає
переляк, страх; наляканий. Терентій уже вихоплюється
в поле, коли хтось спереду падає між коні і чорним
клубком зависає на повідді під їхніми схарапудженими
Мордами (Михайло Стельмах, I, 1962, 500); Схарапуджені очі.