СХО́ДИТИ і рідше ЗІХОДИТИ, джу, диш, недок., ЗІЙТИ, зійду, зійдеш, док.
1. Ідучи по рівному або ступаючи
по сходинах, підніматися куди-небудь. Іванко
не розмірковував, а відразу лісом почав сходити на
гору... (Три золоті слова, 1968, 13); — На які ж ви гори
сходили? — зацікавлено допитувався Воронцов.. — На
Казбек? На Ельбрус? (Олесь Гончар, III, 1959, 102); — Успіху
і Повертайся. — Спасибі, — ще раз сказав Юджін,
сходячи у літак (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 65); Зіходить
[Іфігенія] на сходи порталу (Леся Українка, I, 1951, 160);
Нарешті на трибуну зійшла дівчина в зеленій шапочці
на русявій голові (Петро Панч, В дорозі, 1959, 140);
//
З'являтися, підніматися над обрієм (про небесні світила).
Ой високо сонце сходить, Низенько заходить (Тарас Шевченко,
II, 1963, 55); Місяць сходив перед ранком (Юрій Яновський,
I, 1958, 52); Я йду до берега крутого І довго там дивлюся
я, Як із-за лісу, з-за густого Зіходить зіронька моя
(Леонід Глібов, Вибр., 1951, 176); Мов золота діжа, зіходить
місяць Над сонною густою осокою (Іван Вирган, Квіт. береги,
1950, 13); Ти до мене прийдеш рано, Коли зійде
тільки сонце. Коли тільки стане сходить, Разом з ним
і ти прийди (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 375);
// Проростаючи,
виходити на поверхню ґрунту (про рослини). Озиме
увосени через засуху не сходило (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 124);
На вгороді коло броду Барвінок не сходить. Чомусь
дівчина до броду По воду не ходить (Тарас Шевченко, II, 1963, 167);
Озимина зеленіє, сходить рання ярина (Остап Вишня, I,
1956, 341); Зійшов горох, підріс, зацвів увесь рясненько
(Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 60); Хліби зійшли, Радіють
люде (Тарас Шевченко, II, 1963, 30); * Образно. В моїй душі
щось сходить і росте (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 376);
//
Здуваючись, підніматися (про тісто). — Будемо дружно
йти — все добудемо. Дітей, як лялечок, одягнеш, у діжі
пшеничне тісто сходитиме... (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 48);
Сходить [тісто] у великих діжках (Василь Земляк, Гнівний
Стратіон, 1960, 462);
// перен. Розпочинатися, наставати
(про день, ранок). За тучами, за хмарами та зливами
— я бачу: сходить ясний день над нивами! (Павло Тичина,
II, 1957, 165); Весняний ранок сходить над Москвою
(Наталя Забіла, Промені, 1951, 10).
♦ Зіходити (зійти) на трон — почати царювання,
стати монархом. Коли Уельський принц зійшов на батьків
трон, Він, як наказує традиції закон, Перед
підданцями промову мав поважну (Максим Рильський, I, 1960,
233); Сходити, як (наче, неначе і т. ін.) гриби [після
дощу] див. гриб.
2. Ідучи, спускатися куди-небудь. З гори сходять
кілька хлопців (Нечуй-Левицький, II, 1956, 491); Поверхи
завмирали. Сходячи останнім, Вася Багірое помітив біля
одного з вирваних вікон високу згорблену постать
(Олесь Гончар, III, 1959, 245); Маруся.. почала поволі зіходити
стежечкою вниз (Гнат Хоткевич, II, 1966, 53); — Дівчино, чи
тією доріжкою у місто зійти? (Марко Вовчок, I, 1955, 316);
Ми зійшли вниз (Юрій Яновський, II, 1958, 160);
// Спускатися
вниз з кого-, чого-небудь; злазити, спішуватися.
Піп з попадею .. не сходили з воза, а як що купували,
то обоє до себе руками манили... (Марко Вовчок, VI, 1956, 231);
Вої сходили з коней (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 499); З коня
зіходить віла біла (Леся Українка, I, 1951, 393); — Козаче,
стань, зійди з коня (Микола Бажан, Роки, 1957, 238);
// Виходити
з транспорту на станції, зупинці і т. ін. На станції
сходимо разом. Я поспішаю за нею (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
270); — Сходьте! Обережненько! — каже Петро і
зводить Марину по східцях [вагона] униз (Андрій Головко, I,
1957, 494); Двоє поранених пройшло, обнявшись, в
пом'ятих землистих шинелях, — теж, певно, зійшовши
з машин (Олександр Довженко, I, 1958, 327); Двері поїзда відчинились,
і на землю зійшов санітар Большаков (Юрій Яновський, I, 1958,
121).
Сходити (зійти) на берег — висаджуватися з човна,
судна і т. ін. на сушу. Двигтіли під ногами дошки,
сходили рибалки на берег (Анатолій Шиян, Переможці, 1950,
14); — Не встигли ми з Шведом зійти на берег і подушити
контру, як усі наші шаланди повтікали в очерети
(Юрій Яновський, II, 1958, 199); Похмуро сходило буржуйство
[буржуї] по трапу на хорлянський берег (Олесь Гончар, II,
1959, 73).
♦ Сходити (зійти) з світу, заст. — вмирати. Поки ж
Борис стояв з військом на Альті, великий князь
Володимир зійшов з світу (Павло Загребельний, Диво, 1968, 411);
Сходити (зійти) б могилу — вмирати. Один за одним
сходять у могилу Ті, з ким топтали ми житейську
путь (Любомир Дмитерко, В обіймах.., 1958, 140); Старий Щербат
із жури скоро зійшов у могилу, зосталася удова з дочкою
(Гнат Хоткевич, I, 1966, 102).
3. перен. Наближатися, поширюючись, ніби опускаючись
(про вечір, сутінки і т. ін.). Тихий вечір сходив
на землю синіми тьмяними присмерками (Натан Рибак,
Переяславська Рада, 1948, 328); На землю сходить ніч і
зоряним рядном вона вкривав все, мов ніжною габою (Володимир Сосюра,
II, 1958, 14);
// на кого — що, розм. кому до чого, книжн.
Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про
почуття, стан і т. ін.). Вища.. насолода танку сходить
на неї (Юрій Яновський, II, 1958, 21); Коли не сходить сон
йому до віч,.. Ростить в собі священну бурю й гнів
(Любов Забашта, Вибр., 1958, 198); Та чи зійде-то сон на вашу
заклопотану голову? (Панас Мирний, IV, 1955, 325); На неї
зійшов спокій.
4. Залишати яке-небудь місце, переходячи на інше;
відхилятися від попереднього напрямку. Роман з дороги
сходить на стежину, і вона, сяючи клаптями снігу,
веде і веде його в глибінь темних заворожених дерев
(Михайло Стельмах, I, 1962, 338); Пізнав [варта] отаманську
бричку й сходить з дороги (Михайло Стельмах, II, 1962, 83);
Заздалегідь зіходили [люди] з шляху, жмурили очі..
від світла фар (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 161); Катря аж
зійшла з дороги.. і йшла борозною понад панським ланом
(Андрій Головко, II, 1957, 210);
// тільки док. Зіскочити,
зміститися під час руху, не втримавшись на чому-небудь.
Один порожній вагон «максимка» зійшов з колії
(Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 30); Тридцять першого березня
1970 року зійшов з орбіти і вгорів у густих шарах
атмосфери штучний супутник «Експлорер-1» (Знання та праця,
9, 1970, 9);
// перен. Бути сказаним, вимовленим (про
слова). Всі чекали, не відриваючи від неї поглядів, на
слова, що повинні були зійти з її уст (Микола Трублаїні, I, 1955,
119).
♦ Зійти з глузду — збожеволіти. — Ти дала мені
тільки розхитані нерви, — і от тепер я чую, що зійду
з глузду... (Гнат Хоткевич, I, 1966, 175); Зійти з рівної дороги
див. дорога; На пси сходити (зійти) див. пес; Не сходити
з гадки (голови, мислі, мислоньки, ума і т. ін.) —
те саме, що Не сходити з думки (див. думка). Ой не
сходить мені з гадки закохання перше (Уляна Кравченко,
Вибр., 1958, 116); З цього часу Антосьові й з голови не
сходила дівчина (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 172); Не
сходили з мислі йому тії гуки, То тихі, то сумно-здужалі
(Леся Українка, I, 1951, 346); — Мені він усе з ума не
сходить, все перед очима (Панас Мирний, I, 1954, 81); Не
сходити з думки див. думка; Не сходити з-перед очей —
постійно з'являтися у чиїйсь уяві. — Думаю, а вона
мені, оця Ольга, з-перед очей не сходить (Ганна Барвінок, Опов..,
1902, 14); Не сходили з-перед очей [Данила] картини
знущання зі старого гуцула, з його жінки (Володимир Гжицький,
Опришки, 1962, 19); Не сходити зі сцени; Не сходити
з репертуару — не переставати виставлятися у театрі.
П'єси [Г. Ф. Квітки-Основ'яненка] не сходять зі сцени
театрів і в наші дні (Мистецтво, 6, 1958, 47); Ось уже
понад сорок років не сходять зі сцени театрів..
Радянського Союзу і багатьох театрів світу п'єси
нашого видатного письменника Олександра Корнійчука
(Літературна Україна, 20.X 1971, 5); Його [М. Старицького] п'єси
у виконанні корифеїв захоплювали глядача і довгий час
не сходили з репертуару (Минуле українського театру, 1953,
94); Не сходити з сторінок преси — постійно згадуватися
в газетах, журналах і т. ін. Питання, пов'язані
з науковим управлінням суспільним життям, не сходять
з сторінок преси (Комуніст України, 6, 1970, 31); Не
сходити з уст (вуст): а) постійно згадуватися в розмовах.
Ім'я Кропивницького не сходило з уст навіть тих,
хто ніколи не поважав театру (Збірник про Кропивницького,
1955, 343); Будапешт! Це слово тепер не сходило з уст
(Олесь Гончар, III, 1959, 208); б) постійно бути помітним,
не зникати. Усмішка не сходила з його вуст (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 535); Не сходить туга з серця у кого —
кого-небудь гнітить, не покидає почуття смутку. Чи хто
сміється, чи хто плаче, у неї з серця не сходить туга
(Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 163); Очі не сходили; Погляд
не сходив з кого — чого — хто-небудь весь час дивиться
на когось, щось. Очі її [Уляни] не сходили з перекинутого
човна, що мов черепаха хитався серед хвилі (Панас Мирний,
I, 1954, 312); Розмови (розмова) сходили (сходила,
зійшли, зійшла) на кого — що — хто-небудь починав
вести мову про когось, щось. Як не намагався Ігор
розповідати про себе, його розмови все сходили або на Костя,
або на Миколу Леонідовича (Іван Багмут, Щасливий день..,
1951, 122); До нього часто заходив тоді один галицький
літератор. Розмова якось зійшла на клерикалізм (Михайло Коцюбинський,
III, 1956, 29); Сходити (зійти) зі сцени: а) переставати
виставлятися в театрі, виконуватися на сцені.
Доводиться, правда, пошкодувати, що прекрасна опера
Римського-Корсакова [«Снігуронька»] нині зійшла з
київської сцени (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 12);
б) не виступати в спектаклях, не брати участі у виставах.
Був час, коли з легкої руки деяких критиків і театральних
діячів різного рангу в нас зійшов зі сцени образ
сучасника (Літературна Україна, 20.V 1971, 6); в) залишати якусь
діяльність. — Коли так, то нам зосталося тільки
зійти з сцени, — сказав Фесенко і з тими словами театрально
оступився (Нечуй-Левицький, V, 1966, 156); Сходити (зійти)
з конвейєра — бути виготовленим, виходити з
виробництва. З конвейєра сходять готові трактори для
колгоспних ланів (Володимир Сосюра, I, 1957, 238); ХТЗ став до ладу
1 жовтня 1931 року. На радіаторі першого трактора,
що зійшов з головного конвейєра, виблискували сталеві
літери заводської марки «ХТЗ» (Комуніст України, 2, 1967,
46); Сходити (зійти) з розуму (з ума): а) ставати
психічнохворим, божевільним. [Молодший лікар:]
Час давно б зрозуміти жандармським чинам, що коли б
він і був симулянтом насправді, то в лікарні давно вже
зійшов би з ума (Олександр Левада, Драми.., 1967, 14); б) робити
безглузді, необдумані вчинки, поводити себе нерозумно.
— От, видите, бігме, я вже забула, так мені баки
забили. З розуму сходжу (Лесь Мартович, Тв., 1954, 70); — Де
криниця, а де я..? Чи я з ума зійшла, чи що?.. (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 436); в) (за ким, по чому і без додатка)
втрачати ясність свідомості, душевну рівновагу від
захоплення ким-, чим-небудь, від любові до кого-небудь
і т. ін. Славка.. якраз в ту пору буквально з рову му
сходила за тим гульвісою (Ірина Вільде, III, 1968, 211);
— Якщо її знову не побачу, то з розуму зійду — подумав
[принц] собі (Три золоті слова, 1968, 158); Панянки з ума
сходили по його красі (Панас Мирний, I, 1954, 156); Сходити
(зійти) з шляху — відмовлятися від наміченої цілі,
змінювати свої погляди, переконання і т. ін. Віра
Павлівна не хотіла сходити.. з того шляху, на котрий..
ступила... (Гнат Хоткевич, I, 1966, 54); Сходити (зійти)
на (в) думку (на ум) кому — починати думати про кого-,
що-небудь. І в думку їй таке не сходило, а от недовго
прослужила, — дозналася своїм серцем чулим... (Панас Мирний,
III, 1954, 109); Та й кому зійде на думку радість,
коли на завтра нічого їсти (Панас Мирний, IV, 1955, 292);
За що тільки не перебалакаєм з ним: ..про людську
правду, про панів, словом, про все, що тільки зійде
на ум (Степан Васильченко, IV, 1960, 18); Сходити (зійти) на жебри,
заст. — ставати жебраками, перетворюватися на жебраків.
— Нарід [народ] гине та на жебри сходить (Іван Франко,
VIII, 1952, 23); Сходити (зійти) на манівці див.
манівці; Сходити (зійти) нанівець див. нанівець.
5. Переставати покривати поверхню чого-небудь,
збігаючи, розтаючи і т. ін. Влітку з деяких Сивашів вода
сходить, але угіддя все одно не перестають бути
мертвими (Хлібороб України, 10, 1965, 30); Зійшли сніги,
шумить вода, Весною повіва (Павло Грабовський, I, 1959, 327); Як
тільки зійде повінь, треба приступити до створення
котловина (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 154);
// Переставати
існувати, зникати, гоїтися. — Цілий тиждень лежала
я, як колода: цілий місяць сходили синяки з мого
тіла (Панас Мирний, III, 1954, 164); — В нього мозолі з рук
не сходять, чого ж тобі ще треба? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
255); Її зверху Тоня ще й рогачиком придавить, щоб
з головою пірнула в ту наколочену теплу бурду, щоб
вся короста з овечки зійшла (Олесь Гончар, Тронка, 1963,
318);
// Зникати з поверхні шкіри, з обличчя і т. ін.
(про рум'янець, загар і т. ін.). Фарба поволі сходила
з її й так блідих щік (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 206);
Коснятин розпростався, ставав самим собою, сірість
зіходила йому з лиця й шиї (Павло Загребельний, Диво, 1968, 531);
Там засідали сусідні дідичі, гречкосії, що світили
білими лобами при смаглих обличчях, з яких не встигла
зійти ще літня смага (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 253);
//
Переставати виявлятися у виразі обличчя (про почуття).
М'яко виділялося в темені її покрасивіле обличчя, з якого
відразу зійшла задавнена недовіра і настороженість
до людей (Михайло Стельмах, II, 1962, 25); Бійці йшли, втомлено
переставляючи ноги в м'якій глибокій пилюці. Обличчя
сірі. Тривога не встигала зійти з них (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 307).
Не сходити з обличчя (лиця) — постійно бути помітним,
не зникати з обличчя. Дівчина нахмурилася. З її
обличчя не сходив вираз глибокого подиву (Семен Журахович, Вечір..,
1958, 393); Мрійлива світла усмішка весь час не сходила
йому з лиця (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 5).
6. заст. Іти звідки-небудь, покидати якесь місце,
приміщення. — Ми зараз всі сходимо з дому — може,
чого треба, то кажіть зараз (Степан Васильченко, II, 1959, 330);
Думаю собі: — Зійду з сього села! (Ганна Барвінок, Опов.., 1902,
238); — Кобила, — каже [отець Микита], — зійшла проти
ночі з двора, а він і байдуже (Квітка-Основ'яненко, II, 1956,
6); [Іван:] Ти краще зійди куди; я сам з нею
поговорю,... (Панас Мирний, V, 1955, 242).
♦ Сходити (зійти) з очей — переставати з'являтися
де-небудь, у певному колі людей. При одному слові
«куркуль» у кожного комунара зціплюються зуби, а
Васько [куркульський син] й не думає з очей сходити
(Олексій Кундзіч, Пов. і опов., 1938, 293); [Служебка:]
Як прийде час, що будеш ти на волі і над маєтками
своїми запануєш, невже ти не подякуєш мені? Невже
забудеш? [Лицар:] Ох, забути трудно ... Скажу тобі
по правді, не забуду і все віддам, аби зійшла з очей
(Леся Українка, II, 1951, 198).
7. Проходити, закінчуватися, минати (про час). Поволі, невесело сходили жнива, — літо пройшло (Іван Франко, I, 1955, 130); Ніхто не пише, дні сходять у мене дивно однаково (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 165); Короткий день зійшов, і знову був вечір (Іван Микитенко, II, 1957, 45); Скільки тих весен зійшло, з водою спливло, як не бачилася Роксана з Іванком? (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 86).
8. чим. Знемагати, ослабати від чого-небудь;
знесилюватися. За труною сходила криком і голосінням
Василева Ольга (Михайло Стельмах, II, 1962, 9); — Нічого,
товариші, краще потом зійти, ніж кров'ю (Сергій Воскрекасенко, Весна..,
1939, 23);
// Губити, втрачати (сік). Крихкі болотяні
трави сходять соком, пахтять, учадіти можна (Костянтин Гордієнко,
II, 1959, 195).
♦ Сім потів (сьомий піт) зійде див. піт; Сходити
(зійти) кров'ю див. кров; Сходити слізьми (сльозами)
див. сльоза.
9. на кого — що і без додатка, заст. Використовуватися, витрачатися, вживатися для чого-небудь. У його на сі зілля сила грошей сходила (Словник Грінченка); Уже годі старостів посилати за підбрехачів. Ніхто їм віри не йме, і горілки на їх багато сходить (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 516); Ніколи ще стільки не сходило світла [по хатах], як у сі довгі, тривожні осінні ночі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 74).
10. рідко. Переміщатися на ближчу відстань до кого-, чого-небудь; наближатися, підходити. Ближче сходжу — жінок бачу тут (Марко Вовчок, I, 1955, 247); — Нарядися. Ми подивимося; ти сама побачиш, як гарно. — А як пани на той час зійдуть! (Панас Мирний, III, 1954, 178).
11. розм. Закінчуватися, проходити, здійснюватися
(більш-менш успішно, благополучно і т. ін.). Літо
сходило ще яко-тако, але зима давалася взнаки бідному
учневі, студінь, мороз страшно докучали (Степан Ковалів, Світ..,
1960, 57); Про театральний гурт Миша тобі писав..
Що ж, «Чорноморці» зійшли зовсім-таки добре, то,
може, у них і далі діло піде на лад (Леся Українка, V, 1956,
29);
// перев. безос., кому і без додатка. Минати,
проходити для кого-небудь благополучно, безкарно. Він
не ждав, що вони всі разом до нього прискіпаються і
будуть судом лякати, — раніше йому все якось сходило
(Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 231); Мені з гуртком щастило ..
їздили без усякого дозволу по сусідніх селах — зійшло
(Степан Васильченко, IV, 1960, 25).
♦ Сходити (зійти) з рук див. рука.
12. тільки док., на кого — що. Стати ким-небудь іншим, перетворитися на когось, змінивши вигляд, форму і т. ін. Доробився хліба, аж зійшов на діда (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 72); — І ми колись були добрі, а ось же довелось зійти на ледащо (Марко Вовчок, I, 1955, 42); — Боже, який сором для родини! Господи, на що ми зійшли! — зойкала Зоня (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 288).
13. за кого—що, розм. Бути прийнятим, визнаним за когось іншого, що-небудь інше або рівноцінне кому-, чому-небудь у якомусь відношенні. Родом він з півдня, то, мабуть, звідти, з буревійного степу, де кожне деревце сходило за гай, він і приніс з собою щиру приязнь до зеленого друга (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 244).
14. тільки док. Перестати, припинитися (про опади). Як дощик зійде і корова з обори Материнське протягне му-му, — То в уяві постане село (Микола Шпак, Вибр., 1952, 42).