Словник української мови

СХОТІ́ТИ, схочу, схочеш, док., з інфін., із спол. щоб, кого, чого. Виявити бажання здійснити, одержати що-небудь, володіти кимсь, чимсь і т. ін.; відчути потребу у чомусь; захотіти. Хто схоче собаку вдарить, той кия найде (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 348); Вечеряти не схотіла [Оксана] (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 432); Такая-то доля тая, Хоч і не шукайте: Кого схоче — сама найде, У колисці найде (Тарас Шевченко, II, 1963, 328); — Живу — як господиня: схочу робити — роблю, схочу лежати — лежу (Панас Мирний, III, 1954, 167); Невже ж вона схоче, щоб він пропадав марне, ні за що, вкоротив собі віку молодого? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 49); — Я б і грошей тих не схотіла через той страх.., — сказала баба Зінька (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 333); — Може я й справді стара, — шепнула я Павлові, — може мене й не схочеш? (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 257); Він не схотів їхати і пішов пішки містом (Олександр Довженко, I, 1958, 495); Коли хтось з прихильників симфонічного оркестру схоче порадуватись красою і чарачи нових звуків, йому треба подрімати в сосновому молодняку.. саме тоді, коли його злегка перебирають вітри (Михайло Стельмах, II, 1962, 144).
♦ Не схотів (не схотіла, не схотіло) [на світі (довго)] жити — хто-небудь рано, передчасно помер. Катря не схотіла на світі жити. Щось їй приключилось після тої наруги (Марко Вовчок, I, 1955, 130); Явдошка і жила у Перепечів. Добрі були люди. Тільки ж Перепеча не схотів довго жити та так як через рік і богу душу віддав (Данило Мордовець, I, 1958, 50).