в означеннях
Тлумачення, значення слова «сховати»:

СХОВАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Покласти що-небудь у нікому не відоме, несподіване для інших місце; заховати. Лисиця десь м'ясця дістала. Тихесенько прибігла під стіжок — Ум'яла більшенький шматок, А менший у сінце сховала На другий раз, бо нужду знала (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 11); Він витяг з-за пазухи той шматок хліба, що сховав учора (Панас Мирний, IV, 1955, 258); Федір Іванович кінчив ув'язувати мотузком пакунок. — Оце, Марусино, треба десь гарненько сховати, — звернувся він до жінки (Андрій Головко, II, 1957, 580);
//  Помістити кого-небудь у потаємному місці; укрити когось, захищаючи від кого-, чого-небудь. — Я б тебе сховав Далеко! далеко! щоб ніхто не знав, Щоб ніхто не бачив (Тарас Шевченко, I, 1963, 155); — Рятуйте нас! сховайте нас в замку, бо вже якийсь загін наступає на Вишневець (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 205); Іван не вірив. Се, певно, штуки Гутенюків. Дізнались про їхнє кохання й сховали Марічку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 332);
//  Закривши, затуливши собою, робити невидимим. Стел прийняв козаків у свої зелені обійми, і висока трава, обступивши, сховала їх (Олександр Довженко, I, 1958, 226); Минула якась мить, і зліва непомітно посунули хмари, сховали сонце (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 4); Двері раптом грюкнули, сховавши за собою жіночу постать (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 23);
//  Покласти, помістити, прибрати що-небудь у певне місце, щоб не було видно і щоб зберегти від псування, втрати і т. ін. Впрягла [Юнона] в гринджолята павичку, Сховала під кибалку мичку, Щоб не світилася коса (Іван Котляревський, I, 1952, 66); Настя вже роздяглася, поздіймала з голови стрічки та квітки і сховала в скриню (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 310); Черепашка хутко сховає в стулки слизьку м'якоть, схожу на кінчик язика (Олесь Донченко, VI, 1957, 12); Давид мовчки й обережно сховав листа аж під шинель, аж у спідню кишеню піджака (Андрій Головко, II, 1957, 124).
Сховати за ґрати — посадити у в'язницю. [Ральф:] Але це страшенне свинство пропонувати сховати Таню за грати (Вадим Собко, П'єси, 1958, 103); Сховати очі — боятися дивитися на кого-небудь, уникати чийогось погляду. — Я на тебе моргаю, а ти сховав свої очі, неначе загорнув їх у ту книжку (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 379); Сховати [у воду] кінці — не залишати ніяких слідів злочину, поганого вчинку і т. ін.; Шила в мішку не сховати див. шило.

2. перен. Не виявити, не показати чого-небудь; затаїти, приховати. Уста [хлопця] усміхаються, але усміх той мимоволі виходить якийсь журливий, хоч хлопець силкується сховати тую журбу (Леся Українка, III, 1952, 472); [Шпіцкопф:] Пане цехмістру, ви чоловік чесний і правди не сховаєте (Іван Франко, IX, 1952, 375); Бану тільки рукою махнув, сховавши під очима гордість за свою дружину-красуньку (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 411); Скрипнув Вернер зубами і відвернувся, щоб сховати сльози розпачу на очах (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 268); Віктор сховав посмішку й запитливо поглянув на Оксану (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 189).
Ніде правди сховати — те саме, що Ніде правди діти (див. дівати). Ніде правди сховати, мені не зовсім це подобалось (Борис Грінченко, I, 1963, 291); Сховати до кишені [свій] гонор — затаїти, приховати образу. Іншим разом Мишуня образився б, але тут мусив сховати до кишені свій гонор (Юрій Яновський, II, 1954, 144); Сховати на (у) серці (серденьку) кого, що — глибоко затаїти, приховати почуття до кого-, чого-небудь. Чом ти мене у серці не сховаєш? Чом поглядом навік не затримаєш? (Леся Українка, IV, 1954, 108); Чи ти між тієї пишноти Розкішних осяяних заль [зал] До рідного краю й голоти Сховаєш на серденьку жаль? (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 44); Сховати пазури див. пазур.

3. Зберегти що-небудь у незмінному вигляді.  * Образно. Людська пам'ять не сховала того, коли і як оселився в них [Пісках] захожий січовик Мирін Ґудзь (Панас Мирний, I, 1949, 179).

4. Закопати в землю померлого, здійснивши похоронний обряд. Піп людей хова — сховають і попа (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 228); Прибралась, ходила, Поки люде домовину Надворі робили. Доробили, положили, Понесли, сховали [батька]... І одна я, як билина На полі, осталась (Тарас Шевченко, II, 1963, 312); Не люблю гучних я цвинтарів І не хочу там лежать. Поміж нивами безвісними Накажу себе сховать (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 83).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 890.

Коментарі (0)