СХИБИТИ, блю, биш; мн. схиблять; і СХИБНУТИ, ну, неш, док.
1. неперех. Неправильно, не так, як треба,
зробити що-небудь, допустити помилку в своїх діях,
вчинках, думках, оцінці кого-, чого-небудь і т. ін.
Можна вибачить мені на сей раз, бо за весь час, що ми
в Києві, всього раз сталося, що я схибила в листуванні
(Леся Українка, V, 1956, 117); Щоб не схибити, бува,
тлумачачи те чи інше розпорядження, краще вивчити його
напам'ять (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 282); Він чергує
перший раз! Стежить Славик у тривозі, щоб не схибити
ніде... (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 17); Підпільний
комітет не схибить і діятиме так, щоб не відбиватися
від ворога, а нападати і бити його (Дмитро Бедзик, Плем'я..,
1958, 85); — Відшукаємо його, викупимо. Конче відшукаємо.
На цей раз не поталанило, вдруге не схибимо, —
говорив Панас (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 458); Усе
пережите і передумане вилилось у нього в одне, рішуче:
боротися за Дашу. Він скаже, в чому неправий Аркадій
Левчук і в чому схибила сама Даша (Семен Журахович, Вечір..,
1958, 223); Не схибнув [Кирило Іванович] ні разу, так
що через рік сидів уже на місці помічника столоначальника
(Панас Мирний, I, 1954, 156); Себе з нас кожен почуває
зодчим, І хай ми творим без взірців — дарма. Ми не
відступим. Не схибнем. Не збочим. Ми віримо. Вагань
у нас нема (Петро Дорошко, Тобі.., 1959, 7);
// Не влучити в ціль,
зробити промах. Раз на вовка хука дав [Мирон]; удруге
схибив; за третім разом варяд у пеньок всадив... (Панас Мирний,
I, 1949, 180); Перші два рази вона влучила, третій
постріл схибив (Олесь Донченко, II, 1956, 274); Так хвилювався
[Данько], що, певне, схибив, бо бандит продовжував
повзти (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 37).
♦ Рука не схибить (не схибне) чия — хто-небудь
влучить у ціль, не промахнеться. — Рука моя не схибне
і на голові такого зрадника (Іван Ле, Україна, 1940, 197);
Рука схибить (схибне) чия — хто-небудь не влучить
у ціль, промахнеться. — Ви помилились, дорога міс, —
відмовив майор, — але я охоче заплатив би зайвий долар
за те, щоб побачити, як рука цього китайця схибить
(Олесь Донченко, VI, 1957, 413).
2. перех. і без додатка. Утрачаючись, слабнучи, підводити кого-небудь (про пам'ять, зір, слух і т. ін.). Василь на стелю дивився, хмурився, крививсь... Видно, він щось пригадував, та на сей раз помка схибила його (Панас Мирний, IV, 1955, 111); Нашого танкіста не схибив гострий зір... (Володимир Сосюра, II, 1958, 464); Загугонить [юха] на тихому вогні. Де уже де, а тут твій смак не схибить: Всього в ній є, і диму теж вповні (Валентин Бичко, Сійся.., 1959, 157); До останнього подиху він буде нищити нечисть, що ступила на землю його батьків і дітей. Не схибне око, не затремтить рука, не здригнеться серце (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 563).
3. неперех. Загубити правильний напрямок руху,
дорогу і т. ін.; збитися. — Хтось з дороги схибив та
перевернувся долі (Іван Франко, VIII, 1952, 346); Йдучи
попереду, Оленчук все частіше зупиняється, щоб
зорієнтуватись. Потім, мовби виправдуючись, звертається до
Бронникова: — Вірите, товаришу комісар, ніколи ще
так не боявся схибити, збитись у Сивашах, як оце
зараз... (Олесь Гончар, II, 1959, 415); Той не схибить, хто
бачить крізь хащі нічні Чорноморських рибалок вогні
(Максим Рильський, Зим. записи, 1964, 10);
// перен. Збитися
з правильного життєвого шляху, почати вести хибний
спосіб життя. Чемний, культурний [лейтенант міліції
Кульбака], одначе якщо ти де-небудь схибив, не у той
бік задивився, кишені чиїсь переплутав, уже він тебе
за шкірку та в дитячу кімнату міліції для ближчого
знайомства... (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 32); Схибить
у когось із сусідів дитина, — звертаються.. за
порадою: як бути (Радянська Україна, 8.III 1963, 2).
4. тільки схибнути. Те саме, що схибнутися 1. Турок оступився і схибнув набік. Дикун скористався з цього і повалив ворога на землю (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 89).