СКІ́ФСЬКИЙ, а, е. Прикм. до скіфи і Скіфія.
Знахідки 1964—1965 років дозволяють твердити, що у
скіфських племен, які мешкали в степах Північного
Причорномор'я, були жінки-воїни (Наука і життя, 12, 1965, 7);
Археологічно скіфський період у Причорномор'ї
характеризується курганними похованнями із своєрідним
інвентарем у вигляді зброї (Народна творчість та етнографія, 3, 1964,
21); Сивий Улас Рева, дебелий як віл, стоїть на скіфській
могилі з двома круторогими волами і вдивляється
в степ (Олександр Довженко, I, 1958, 79);
// Уживається як складова
частина ботанічних назв. Дрік скіфський.
Скіфська баба — стародавня кам'яна статуя, поставлена
на могилі скіфами або сарматами. Лише одну
клітку не відчинив повсталий люд — ту найбільшу,
що стояла в маєтку перед самими вікнами панських
покоїв на спеціально насипаній для цього степовій
могилі із скіфською кам'яною бабою (Олесь Гончар, II, 1959,
31); * У порівняннях. Вони обоє прямують до кабінету Аркадія
Валеріановича, посеред якого масивно, мов скіфська
баба, стовбичить панський управитель Салоган
(Михайло Стельмах, I, 1962, 19).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 271.