СКІНЧАТИ, аю, аєш, рідко скінчувати, ую, уєш, недок., СКІНЧИТИ, чу, чиш, док.
1. перех.
Доводити що-небудь до кінця, до завершення;
завершувати, закінчувати. — Чи не Обломов і я? .. Почав
писати другу драму, та, мабуть, через обломовщину і не
скінчаю... (Панас Мирний, V, 1955, 344); Праця моя
посувається потроху, мушу скінчити її і вдати в редакцію
до свого виїзду (Михайло Коцюбинський, iii, 1956, 401); Налиймо,
другі, знову І вип'ємо за ті пісні, Що скінчують розмову
(Леонід Первомайський, ii, 1958, 137); Край воріт, скінчивши діло,
Спочивають трактори (Іван Вирган, В розповні літа, 1959,
24);
// Завершувати навчання де-небудь. Звісно,
батькові й матері трохи було дивно спершу, що чоловік,
скінчивши університета та мігши бути людиною
великою.., — ішов орати (Борис Грінченко, ii, 1963, 61); Мій дід
скінчив гірничу школу (Володимир Сосюра, ii, 1958, 356).
♦ Скінчити дні (життя, шлях і т. ін.) — померти.
Як скінчу життя.. Щоб не чути більш образ, —
Киньте часом і про мене Пару щирих, теплих фраз! (Павло Грабовський,
I, 1959, 360); Чи до мети я певної дійду, Чи без пори
скінчу той шлях тернистий (Леся Українка, I, 1951, 44).
2. неперех., перев. з інфін. Переставати робити що-небудь. Хутко буду знов писать, а тепер скінчу (Леся Українка, V, 1956, 231); Матюха нахмурився й пождав, поки Данюша скінчив розповідати (Андрій Головко, ii, 1957, 67); — Ну, що? — спитав Шевчук, коли Іванов скінчив читати (Андрій Головко, ii, 1957, 617).