СКОП, у, чол., розм. Те саме, що скупчення 2.
— Житло у мене кепське — підвал, але якщо не маєш
де жити і скопу не боїшся — ночуй, поки не
влаштуєшся (Федір Бурлака, Напередодні, 1956, 45).
♦ Усім (цілим) скопом — всі разом, гуртом.
Усім скопом пішли [майстри] проводити свого почесного
гостя (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 180); Розкуркулені
поперли на нього цілим скопом, засукуючи на ходу
рукава (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 410).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 296.