Словник української мови

СКОП, у, чол., розм. Те саме, що скупчення 2. — Житло у мене кепське — підвал, але якщо не маєш де жити і скопу не боїшся — ночуй, поки не влаштуєшся (Федір Бурлака, Напередодні, 1956, 45).
♦ Усім (цілим) скопом — всі разом, гуртом. Усім скопом пішли [майстри] проводити свого почесного гостя (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 180); Розкуркулені поперли на нього цілим скопом, засукуючи на ходу рукава (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 410).