СКОРЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., СКОРИТИСЯ, скорюся, скоришся, док.
1. Ставати залежним від чиєї-небудь влади, виявляти покірність завойовникам, володарям; підкорятися. Болгари не скорялись Візантії. У відповідь на жорстоку розправу Никифора каган Крум зібрав велике військо, підняв всю Болгарію (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 205); Він наказує запорозьким молодцям залишатися спокійно по селах, скорятися коронному гетьманові і судовій місцевій владі (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 30); Недобитки січової руїни, хоробріші, завзятіші, не скорились ворогові, звили собі гніздо в Туреччині (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 334); Дома тим часом Егіст свій злочин великий замислив: Сина Лтрея убив, і народ йому мовчки скорився (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 65).
2. перен. Ставати повністю освоєним, робитися придатним для використання. Любо йому силу свою прикладати, любо відчувати, як перед тією силою скоряється залізокамяна порода (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 10); Нам скорилися ріки і гори, 1 піски невідомих пустель (Микола Упеник, Укр. поема, 1950, 52).
3. Покорятися, ставати покірним чиїй-небудь волі,
спливу і т. ін. Минають роки.. Як і раніше, виводять
його на муштру. Та, як і раніше, не скоряється його
душа (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 217); Батько кінчає свій
вік, а син починає. Синові легше скоритись (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 155); Довелось Ользі скоритись і залишитись
в селі для зв'язку (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 44); Вперше
хлопець відкрито не скорився материній волі (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 101); — Вже й тепер чують далекі й
близькі народи — піднімається з руської землі сила,
і не буде в світі сили, яка б не скорилася їй... (Олександр Довженко,
I, 1958, 276);
// Піддаватися дії чого-небудь, потрапляти
під вплив чогось. Коли її привели я комендатуру на
допит, вона, немовби скоряючись натхненню,.. зразу
від порога попрямувала до столу й, спритно взявши
маузер, що лежав там, застрелила двох офіцерів гестапо
й двох солдатів (Олександр Довженко, I, 1958, 299); — Мамо,
мамо! — Доччин голос наче теплом обхлюпує жорстке
серце матері. Одарка, мимоволі скоряючись ніжній
силі, робить рух назустріч дочці (Валентин Речмедін, Весняні грози,
1961, 108); Скоряючись якомусь передчуттю, поверталася
[Олена] не шляхом, а стежкою через молодий лісок
(Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 13); Харкевич був певен,
що прізвище командира дивізії змусить пихатого
лейтенанта скоритись (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 12);
// Беззаперечно слухатися кого-небудь. Так кортіло
до вікна — і діти почали.. хлипати. Але мама гримнула,
і доводилося скорятися (Юрій Смолич, II, 1958, 29); —
Води... — Не можна, товаришу командир. — Дорош
скорився. Ліг на траву (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 320); Зорина
так наполегливо і ласкаво просила прийти, що мусив
[Боровий] скоритися (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962,
128);
// Ставати слухняним, підкорятися (про тварин).
Укритий милом кінь важко хропів, але, скоряючись
руці володаря, то злітав на пагорб, то знову спускався
в долину (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 113); Напівдикі
степові коні не одразу скорялася людині (Зінаїда Тулуб, В степу..,
1964, 319); Почувши наказ, пес не хотячи скорився.
Він спинився на місці, але гавкати не переставав
(Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 29).
Скорятися (скоритися) владі — визнавати яку-небудь
владу. Вночі далеко було видно заграву пожежі, що
спалахнула в долині Черемоша. Горіли хати тих, хто
не скорився владі (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 170);
Скоритися (скоритися) наказові (дисципліні, законові
і т. ін.) — беззаперечно дотримуватися наказу (дисципліни,
закону і т. ін.). Закінчивши огляд, обидва нові
лікарі, скоряючись мовчазному наказові чергового, вийшли
з палати (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 325); Скоряючись
дисципліні, Козаков, звичайно, виконав би всякий наказ
командира (Олесь Гончар, III, 1959, 432); Його бабуся,
скоряючись благородному законові поколінь, перед смертю
садовила маленький пагінець майбутнього клена (Іван Ле,
Право.., 1957, 61).
4. Примирятися з чим-небудь, приймати що-небудь, не сперечаючись, без опору. Важливий є факт, що зміну нашої економічної політики ми провели, скоряючись виключно практичним обставинам і необхідності, яка випливала із становища (Ленін, 44, 1974, 42); Раїса скорилась. Вона з покорою приймала грубість о. Василя (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 331); Есесівці тюпали в своїй обвислій, зганьбленій уніформі, опустивши погляди вниз, тупо скоряючись долі (Олесь Гончар, III, 1957, 451); Тільки ж мій дух не схитнувсь, не скорився лихій я негоді, Скупчив всі сили свої — перетерпіти біду (Микола Зеров, Вибр., 1966, 335).